В доме в моей груди - Татьяна Зыкина

вдаль

прогоняла, как дым,

все, что было моим,

но казалось не тем.

в битве за чистоту

только пустоту

нашла я.

не знаю,

как таять

будет лед теперь

кровь

тихо стучится в виски.

головой

глубже и глубже в пески.

каждый день

с ненавистью проживать.

время терпеть и ждать

все, что теперь вокруг —

все мое,

дело вот этих рук.

как хирург,

жизнь без наркоза кромсать …

время терпеть и ждать… ждать… ждать…

вдаль

прогоняла, как дым,

все, что было моим,

но казалось не тем.

в битве за чистоту

только пустоту

нашла я.

не знаю,

как таять

будет лед теперь

сном

полночь касается век.

только в нем

отдых моей голове,

только им

можно заткнуть этот вой

невыносимый мой.

все, что осталось — жить.

этажи, темные этажи

и никого…

ветер среди паутин

в доме в моей груди…

вдаль

прогоняла, как дым,

все, что было моим,

но казалось не тем.

в битве за чистоту

только пустоту

нашла я.

не знаю,

как таять

будет лед теперь

вдалину

проганяла, як дим,

все, що було моїм,

але здавалося не тим.

у битві за чистоту

тільки порожнечу

я знайшла.

не знаю,

як танути

буде лід тепер

кров

тихо стукає в скроні.

головою

глибше і глибше в піски.

кожен день

з ненавистю проживати.

час терпіти і чекати

все, що тепер довкола —

все моє,

справа ось цих рук.

як хірург,

життя без наркозу шматувати …

час терпіти і чекати… чекати… чекати…

вдалину

проганяла, як дим,

все, що було моїм,

але здавалося не тим.

у битві за чистоту

тільки порожнечу

я знайшла.

не знаю,

як танути

буде лід тепер

сном

опівночі стосується століття.

тільки в ньому

відпочинок моїй голові,

тільки їм

можна заткнути це виття

нестерпний мій.

все, що залишилося,— жити.

поверхи, темні поверхи

і нікого…

вітер серед павутин

в будинку в моїх грудях…

вдалину

проганяла, як дим,

все, що було моїм,

але здавалося не тим.

у битві за чистоту

тільки порожнечу

я знайшла.

не знаю,

як танути

буде лід тепер