Причин нет - Татьяна Зыкина

жизнь вокруг бродит,

а ты не знаешь, как лечь, как встать

мир поднимает брови

в вопросе: а что не так?

жив-здоров, сыт, одет

любим, обогрет

— причин нет…

разговор как клетка

я сную от стены до стены,

а ты смотришь с другой стороны

тебе бы молчать, курить, надеяться:

побесится и перебесится

или повесится — без разницы, годится…

но на помощь взлетают твои ресницы

твоя красота — мой любимый враг

любимый демон, и я его раб

ищу в себе силы порвать ремни,

но воля изъедена жучком времени

все силы уходят на мир и быт

жить в мире с тобой как-то надо бы поскольку войну развязать не дано

с тем, кому в принципе всё равно

если что-то идёт не так

виноватых искать не дай мне

ведь если кто-то и виноват

— это я и мои ожидания

стою, режу зелень, хлюпаю носом

не спрашивай, хотя ты и так не спросишь

проще думать, что это насморк

и все эти песни не про нас, но прости, про нас: моё нутро

в надежде хоть на один вопрос

само под взгляд твой бросается,

но ты отводишь глаза…

я — жалкое зрелище, мне противно

смотреть, во что меня превратило:

снаружи тихо, внутри ураган

бухать — не выход, но вариант

ты не боишься: куда я денусь,

пока это больше любовь, чем ненависть

пока я молчу, я всё ещё тут

тебе не слышно, но часы-то идут

я не хочу, чтоб меня сожрал рак

как тех, кто сжимает себя в кулак

хочу развернуться, к тебе рвануть

любовь моя, скажи мне хоть что-нибудь,

но только угли потрескивают

в груди моей прямо под крестиком

пусть время, как кровь из рук, течёт

давай подождём ещё…

життя довкола бродить,

а ти не знаєш, як лягти, як встати

світ піднімає брови

у питанні: а що не так?

живий-здоровий, ситий, одягнений

любимо, обігрітий

— Причин немає…

розмова як клітка

я сну від стіни до стіни,

а ти дивишся з другого боку

тобі би мовчати, курити, сподіватися:

побояться і переб'ється

або повіситься — все одно, годиться...

але на допомогу злітають твої вії

твоя краса - мій улюблений ворог

улюблений демон, і я яго раб

шукаю в собі сили порвати ремені,

але воля з'їдена жучком часу

всі сили йдуть на мир і побут

жити в мирі з тобою якось треба б війну розв'язати не дано

з тим, кому в принципі все одно

якщо щось йде не так

винних шукати не дай мені

адже якщо хтось і винний

— це я і мої очікування

стою, ріжу зелень, хлюпаю носом

не питай, хоча ти і так не запитаєш

простіше думати, що це нежить

і всі ці пісні не про нас, але пробач, про нас: моє нутро

в надежді хоч на одне питання

саме під погляд твій кидається,

але ти відводиш очі…

я — жалюгідне видовище, мені гидко

дивитися, у що мене перетворило:

зовні тихо, усередині ураган

бухати — не вихід, але варіант

ти не боїшся: куди я денусь,

поки це більше кохання, ніж ненависть

поки я молчу, я все ще тут

тобі не чути, але година йде.

я не хочу, щоб мене зжер рак

як тих, хто стискає себе в кулак

хочу розвернутися, до тебе рвонути

любов моя, скажи мені хоч що-небудь,

але тільки вугілля потріскують

в груди моєї прямо під хрестиком

нехай час, як кров із рук, тече

давай почекаємо ще…