В такую тьму - Сергей Трофимов

Накатили мысли непрошенные —

Я гоню их прочь как могу.

Я с моей душой перекошенной

От себя куда-то бегу…

Мне навстречу тьма непроглядная —

Я её глотаю как дым,

И вот эту жуть плотоядную

Называют счастьем блатным.

Припев:

И я бегу, не ведая дороги,

Куда бегу — ей богу, не пойму…

Да и вообще: зачем я нужен Богу

В такую тьму, в такую тьму…

Да и вообще: зачем я нужен Богу

В такую тьму, в такую тьму…

А кругом дурман и похмельный бред,

И в потёмках бродят стада…

И стада забыли как блещет свет

И идут опять не туда…

И кого винить и за что винить?

Коль не ведают, что творят.

Я смотрю как хрупкая рвётся нить,

А стада понять не хотят…

Припев:

И я бегу, не ведая дороги,

Куда бегу — ей богу, не пойму…

Да и вообще: зачем я нужен Богу

В такую тьму, в такую тьму…

Да и вообще: зачем я нужен Богу

В такую тьму, в такую тьму…

Я посеял рожь, а взошла полынь —

Горькая как кайф с бодуна,

Значит, у земли не осталось сил,

Значит, правит бал сатана.

И я бегу, не ведая дороги,

Куда бегу — ей богу, не пойму…

Но где-то там у смерти на пороге

Свеча пасхальная огнём пронзает тьму.

Накотили думки непрохані —

Я гоню їх геть як можу.

Я з моєю душею перекошеною

Від себе кудись біжу...

Мені назустріч темрява непроглядна—

Я її ковтаю як дим,

І ось цю моторошну жахливу

Називають щастям блатним.

Приспів:

І я бігу, не знаючи дороги,

Куди біжу - їй богу, не зрозумію ...

Та і взагалі: навіщо я потрібний Богу

У таку темряву, таку темряву…

Та і взагалі: навіщо я потрібний Богу

У таку темряву, таку темряву…

А кругом дурман і похмільна маячня,

І в темряві блукають стада…

І стада забули як блищить світло

І йдуть знову не туди…

І кого звинувачувати і за що звинувачувати?

Якщо не знають, що творять.

Я дивлюсь як тендітна рветься нитка,

А стада зрозуміти не хочуть…

Приспів:

І я бігу, не знаючи дороги,

Куди біжу - їй богу, не зрозумію ...

Та і взагалі: навіщо я потрібний Богу

У таку темряву, таку темряву…

Та і взагалі: навіщо я потрібний Богу

У таку темряву, таку темряву…

Я посіяв жито, а зійшов полин.

Гірка як кайф з бодуна,

Значить, у землі не залишилося сил,

Значить, править бал сатана.

І я бігу, не знаючи дороги,

Куди біжу - їй богу, не зрозумію ...

Але десь там у смерті на порозі

Свічка великодні вогнем пронизує темряву.