У времени реки - Сергей Трофимов

У времени реки извилистое русло,

То буйный перекат, то заводь в камышах.

И что там впереди — намечено по курсу

Не знает ни одна жива душа.

У времени реки бесовские повадки —

Уж если заштормит, то нет спасенья в ней.

Вон сколько лет прошло, а мы живем с оглядкой

На вышки магаданских лагерей.

Припев:

Не зарекайся — жизнь поднимет планку,

Не осуждай — судьба меняет цвет.

Мой дед был два часа в подвале на Лубянке

И стал седым в неполных тридцать лет.

Мы в омуте речном угробили державу,

Урезав до щегла двуглавого орла.

И снова строим жизнь по новому уставу,

Обматерив Россию в три горла.

Конечно — беспредел пора призвать к порядку,

Об этом все твердят и делают лицо,

Но платят за слова присягою солдатской,

И льётся кровь невинных пацанов.

Припев:

Не зарекайся — жизнь поднимет планку,

Не осуждай — судьба меняет цвет.

Мой дед был два часа в подвале на Лубянке

И стал седым в неполных тридцать лет.

Удельные вожди и жулики-пророки

Мелькают тут и там поверх бурлящих вод.

А с ними весь народ по узенькой протоке

Навстречу неизвестности плывёт.

Но мы имеем то, чего мы сами строим,

Пока в своей душе не одолеем страх.

Вон снова говорят, мол тучи над страною,

А это просто небо в облаках…

А это просто небо в облаках…

А это просто небо в облаках…

В часі річки звивисте русло,

То буйний перекат, то завод у комишах.

І що там попереду — намічено за курсом

Не знає жодна жива душа.

В часі річки бісівські звички—

Вже якщо заштормить, то немає порятунку в ній.

Он скільки років минуло, а ми живемо з оглядом

На вишки магаданських таборів.

Приспів:

Не зарікайся — життя підніме планку,

Не суди — доля змінює колір.

Мій дід був дві години в підвалі на Луб'янці

І став сивим у неповних тридцять років.

Ми в річковому загубили державу,

Урізавши до щегла двоголового орла.

І знов будуємо життя за новим статутом,

Обматеривши Росію в три горла.

Звичайно - беззаконня пора закликати до порядку,

Про це все твердять і роблять обличчя,

Але платять за слова присягою солдатською,

І ллється кров невинних пацанів.

Приспів:

Не зарікайся — життя підніме планку,

Не суди — доля змінює колір.

Мій дід був дві години в підвалі на Луб'янці

І став сивим у неповних тридцять років.

Питомі вожді та шахраї-пророки

Миготять тут і там поверх вируючих вод.

А з ними весь народ по вузькій протоці

Назустріч невідомості пливе.

Але ми маємо те, чого ми самі будуємо,

Поки що у своїй душі не подолаємо страх.

Он знову кажуть, мовляв хмари над країною,

А це просто небо в хмарах...

А це просто небо в хмарах...

А це просто небо в хмарах...