У меня есть ты - Сергей Трофимов

Когда я вновь спешу домой с работы,

Сквозь толщею простуженных дорог.

Я жду, когда же за последним поворотом

Мелькнёт в окошке долгожданный огонёк.

Припев:

Который год я сам себе не верю,

Что у меня есть в этой жизни ты —

Как небосвод, как Солнце, не измерить

Мне этой радости, тепла и чистоты.

Открою дверь, и за родным порогом

Оставлю тень тускнеющего дня.

И все ненужное растает понемногу

В бездомной нежности врачующей меня.

Припев:

Который год я сам себе не верю,

Что у меня есть в этой жизни ты —

Как небосвод, как Солнце, не измерить

Мне этой радости, тепла и чистоты.

Твоя любовь мудрее всех резонов,

В которых мир запутался совсем.

Он мироздание сотворил для двух влюблённых,

Все остальное пепел прогоревших стен.

Припев:

Который год я сам себе не верю,

Что у меня есть в этой жизни ты —

Как небосвод, как Солнце, не измерить

Мне этой радости, тепла и чистоты.

Мне этой радости, тепла и чистоты.

Мне этой радости, тепла и чистоты.

Коли я знову поспішаю додому з роботи,

Крізь товщею застуджених доріг.

Я чекаю, коли за останнім поворотом

Майне в віконці довгоочікуваний вогник.

Приспів:

Котрий рік я сам не вірю,

Що у мене є в цього життя ти —

Як небосхил, як Сонце, не виміряти

Мені цієї радості, тепла і чистоти.

Відчиню двері, і за рідним порогом

Залишу тінь тьмяного дня.

І все непотрібне розтане потроху

У бездомній ніжності, що лікує мене.

Приспів:

Котрий рік я сам не вірю,

Що у мене є в цього життя ти —

Як небосхил, як Сонце, не виміряти

Мені цієї радості, тепла і чистоти.

Твоє кохання мудріше всіх резонів,

У яких світ заплутався зовсім.

Він світотворення створив для двох закоханих,

Решта попіл прогорілих стін.

Приспів:

Котрий рік я сам не вірю,

Що у мене є в цього життя ти —

Як небосхил, як Сонце, не виміряти

Мені цієї радості, тепла і чистоти.

Мені цієї радості, тепла і чистоти.

Мені цієї радості, тепла і чистоти.