Сен-Женевьев - Сергей Трофимов

Сен-Женевьев, в предместии Парижа.

Где по весне каштаны в розовом цвету.

Седое солнце опускается чуть ниже

Чтоб поклониться православному кресту…

Там, на земле, лежат побатальонно

Кавалергарды, юнкера и казаки,

За веру русскую поднявшие знамёна,

За честь Отечества шагнувшие в штыки.

Припев:

А чуть вдали — Париж, объят весною.

Хмельной апрель пьянит, как лёгкий брют.

На Ривали, в бутИках, мода на льняное.

И в «ОперА» Стравинского дают…

И ветерок в изгибах улиц узких,

Как первый вздох проснувшейся любви,

Летит к садам, где так, совсем по-русски,

Поют, как там, где вешние дороги

Непроходимы, непролазны и глухи.

К заблудшим странникам, взывающим о Боге,

Который этот край оставил за грехи…

И где судьба гонимых правды ради,

Звездой полночной озаряет путь

К Святой Руси, единственной награде,

Когда-нибудь, даст Бог, когда-нибудь…

Сен-Женев'єв, в передмісті Парижа.

Де по весні каштани в рожевому кольорі.

Сиве сонце опускається трохи нижче

Щоб вклонитися православному хресту.

Там, на землі, лежать побатальйонно

Кавалергарди, юнкера та козаки,

За віру російську підняли прапори,

За честь Вітчизни, що зробили кроки в штики.

Приспів:

А трохи вдалині — Париж, охоплений навесні.

Хмільний квітень п'янить, як легкий брют.

На Ривали, у бутіках, мода на льняне.

І в «ОперА» Стравінського дають…

І вітерець у вигинах вулиць вузьких,

Як перше зітхання любові, що прокинулася,

Летить до садів, де так, зовсім по-російськи,

Співають, як там, де весняні дороги

Непрохідні, непролазні та глухі.

До заблуканих мандрівників, які волають про Бога,

Який цей край залишив за гріхи…

І де доля гнаних правди заради,

Зіркою північної освітлює шлях

До Святої Русі, єдиної нагороди,

Колись, дасть Бог, колись…