Рыбалка - Сергей Трофимов

Я приехал порыбачить

На Серёгину на дачу,

На подлещика в июле самый клёв.

Рыбу манкою повадил,

На мели садки приладил,

И заснул под ожидаемый улов.

А рыба стала нынче ушлой,

Жадной, хитрой, непослушной,

На крючки её вовек не подсечёшь,

Но к моей ядрёной каше

На обойном клее нашем

Так пристанет, что зубилом не собьёшь.

Припев:

А речка вдаль бежит, тихо плещется,

Мне осётр стопудовый мерещится.

Пригревало, припекало,

Я очнулся, как попало,

В сапоге жужжала сонная пчела.

Поплавок ушёл под воду,

Леску в сторону поводит —

Видать, наживка, как всегда не подвела.

Я, как мог, собрался с силой

И давай тянуть удило,

От нахлынувших предчувствий сам не свой.

Вдруг удило стало дыбом

И всплыла большая рыба

Почему-то с человечьей головой.

Я застыл, дрожа в коленях,

А она мне: «Здравствуй, Сеня,

Неужели про русалок не слыхал?

Я теперь — твоя добыча,

Ну хотя бы для приличья

Ты б не дёргал так за леску-то нахал!

Я ж дитя любви печальной —

Мать плотва, отец Чапаев,

И, хотя всю жизнь проплавала в реке,

О тебе мечтала, Сеня,

До последнего мгновенья

Заходясь в своей русалочьей тоске…»

Припев:

А речка вдаль бежит, тихо плещется,

Мне осётр стопудовый мерещится.

«…Ты, я знаю, разведённый,

Женской лаской обойдённый,

Так чего ж тебе особенно терять?

Будем вместе плавать кролем

Вдоль по водному раздолью

И в порыве страсти в омуты нырять.

Ни налогов, ни зарплаты,

Ни родни, ни депутатов,

И рыбалка, что не снилась никому…

Ну и я, конечно, тоже

Хоть по пояс, но пригожа,

Под хвостом, поверь, всё тоже по уму!»

Припев:

А речка вдаль бежит, тихо плещется,

Мне уж вовсе чертовщина мерещатся.

Тут пчела впилась мне в ногу,

Я очнулся, слава Богу,

Хватанул стакан, потом ещё другой.

Ни удила, ни русалки —

Только я в похмелье жалком

И с распухшею, зудящею ногой.

Было это иль не было,

Кто стащил моё удило —

Суть не в том, а в поученьи детворе:

На охоте и рыбалке,

Чтоб не чудились русалки,

Никогда не пейте водку на жаре!

Я приїхав порибалити

На Серьогін на дачу,

На підліщика в липні самий кльов.

Рибу манкою повадив,

На мілині садки приладив,

І заснув під очікуваний улов.

А риба стала нині минулою,

Жадібний, хитрий, неслухняний,

На гачки її повік не підсічеш,

Але до моєї ядреної каші

На облійному клеї нашому

Так пристане, що зубилом не зіб'єш.

Приспів:

А річка вдалину біжить, тихо плескається,

Мені осетр стопудовий мерехтить.

Пригрівало, припікало,

Я опритомнів, як попало,

В чоботі дзижчала сонна бджола.

Поплавець пішов під воду,

Ліску в бік веде —

Видно, наживка, як завжди не підвела.

Я, як міг, зібрався з силою

І давай тягнути удило,

Від нахлинувших передчуттів сам не свій.

Раптом вудило стало дибки

І спливла велика риба

Чомусь із людською головою.

Я застиг, тремтячи в колінах,

А вона мені: «Привіт, Сеню,

Невже про русалок не чув?

Я тепер — твій видобуток,

Ну хоча би для пристойності

Ти б не смикав так за ліску-то нахаба!

Я ж дитя любові сумної —

Мати плотва, отець Чапаєв,

І, хоч усе життя проплавала в ріці,

Про тебе мріяла, Сеня,

До останньої миті

Заходячи в своєї русалочої тузі ... »

Приспів:

А річка вдалину біжить, тихо плескається,

Мені осетр стопудовий мерехтить.

«…Ти, я знаю, розлучений,

Жіночою ласкою обійдений,

То чого тобі особливо втрачати?

Будемо разом плавати кролем

Вздовж по водному роздоллю

І в пориві пристрасті в вир пірнати.

Ні податків, ні зарплати,

Ні рідні, ні депутатів,

І рибалка, що не снилася нікому...

Ну і я, звичайно, теж

Хоч по пояс, але пригожа,

Під хвостом, повір, все теж розуму!»

Приспів:

А річка вдалину біжить, тихо плескається,

Мені вже зовсім чортівня мерехтить.

Тут бджола вп'ялася мені в ногу,

Я опритомнів, дякувати Богу,

Хапнув склянку, потім ще іншу.

Ні вудила, ні русалки —

Тільки я в похмілля шкода

І з розпухлою, сверблячою ногою.

Було це чи не було,

Хто стягнув моє вудило—

Суть не в том, а в навчання дітлахам:

На полюванні та рибалці,

Щоб не чудилися русалки,

Ніколи не пийте горілку на спеку!