НЛО - Сергей Трофимов

А не к добру, наверно, к ночи

Позвонила с дачи тёща,

Ей бы контрразведчиком служить.

Ночь давила духотою

И c чугунной головою

Я пошёл на лоджу покурить.

Не успел я затянуться,

Как летающее блюдце

Подвалило прямо под балкон.

Я со страху стал как «Сникерс»,

Сигаретой подавился,

В общем, сразу потерял фасон.

А из этого из блюдца

Ростом с нашего якутца

Вышел в рваных шортах гуманой,

Лысый как сосед Андрюха,

Вместо глаз большое ухо —

Словом, весь какой-то не такой.

А мы стояли и молчали:

Он на блюдце, я в печали.

Тут он ухом задал мне вопрос:

«Как зовут тебя, землянин?

Ты еврей али славянин?

И когда ты грыжу перенёс?»

В общем, спрашивал анкету —

Как тут было не ответить.

Ну и я ответил, чуть дыша:

«Звать меня Фома Тунгусский

И по паспорту я русский,

Хоть и кличут Зямой кореша».

А он поддакивал подмышкой,

Ну, а я врубился в фишку —

Мама-мия, это ж всё со мной.

Пусть он виду и уродлив,

Он же круче, чем Мавроди,

Он же просто разум неземной.

Ну и я, собравшись с духом,

Гаркнул прямо ему в ухо:

«Ты скажи, откуда ты, браток,

Что у вас там за валюта,

Есть ли общества, как тута,

И нельзя ли к вам хоть на часок?»

А он в ответ зачмокал ухом

Мол, житуха как житуха,

Денег нет, но в гору прут дела.

А в остальном одно и тоже,

Да мы в общем на них похожи,

Но у нас нет пятого угла.

Просто мы их отраженье

И в покое и в движенье,

Но у нас тут всё наоборот.

От Адама до Ван Дама,

От Потсдама до Саддама

Нам никак чавой-то не везёт.

От Адама до Ван Дама,

От Потсдама до Саддама

Нам никак чавой-то не везёт.

Расставались мы с тоскою —

Он всё звал меня с собою,

Мол посмотришь, как живет народ.

Но куда я от завода,

От жены и огорода

Полечу куда-то за свой счёт.

А не до добра, мабуть, до ночі

Зателефонувала з дачі теща,

Їй би контррозвідником служити.

Ніч давила задухою

І c чавунною головою

Я пішов на Лоджу покурити.

Не встиг я затягнутися,

Як літаюче блюдце

Підвалило просто під балкон.

Я зі страху став як «Снікерс»,

Цигаркою подавився,

Загалом, одразу втратив фасон.

А з цього із блюдця

Зростанням з нашого якутця

Вийшов у рваних шортах гуманою,

Лисий як сусід Андрюха,

Замість очей велике вухо —

Словом, весь якийсь не такий.

А ми стояли і мовчали:

Він на блюдце, я в печалі.

Тут він вухом поставив мені запитання:

«Як звуть тебе, землянине?

Ти єврей чи слов'янин?

І коли ти грижу переніс?»

Загалом, запитував анкету-

Як тут було не відповісти.

Ну і я відповів, трохи дихаючи:

«Звати мене Хома Тунгуський

І за паспортом я російський,

Хоч і кличуть Земою кореша».

А він підтакував пахвою,

Ну, а я врубався у фішку —

Мама-мія, це все зі мною.

Нехай він виду і потворний,

Він ж крутіше, ніж Мавроді,

Він ж просто розум неземний.

Ну і я, зібравшись із духом,

Гаркнув прямо йому у вухо:

«Ти, скажи, звідки ти, братку,

Що у вас там за валюта,

Чи є товариства, як тута,

І не можна ли до вам хоч на годинку?»

А він у відповідь зацмокав вухом

Мовляв, житуха як житуха,

Грошей немає, але в гору пруть справи.

А в остальному одне і теж,

Так ми в загально на них схожі,

Але у нас немає п'ятого кута.

Просто ми їх відбиток

І в спокій і в¦рух,

Але у нас тут все навпаки.

Від Адама до Ван Дама,

Від Потсдама до Саддама

Нам ніяк чавою не везе.

Від Адама до Ван Дама,

Від Потсдама до Саддама

Нам ніяк чавою не везе.

Розлучалися ми з сумом —

Він все кликав мене з собою,

Мовляв, подивишся, як живе народ.

Але куди я від заводу,

Від дружини та города

Полячу кудись за свій рахунок.