Кораблик - Сергей Трофимов

Когда вселенная пуста, как пьяницы карман,

И сгинувших миров ничуть не жаль,

Я на причале у моста беру себе билет

В трамвайчике речном пуститься в даль.

Туда, где старые друзья еще со мной,

И мама молодая ждет меня домой,

И небо майское звенит хрустальной высью

Над моею головой.

По борту плещется река похожая на жизнь,

Изгибы берегов- изломы лет.

Я выпью рюмку коньяка за тени облаков

Плывущих как и я из тьмы на свет.

Туда, где старые друзья еще со мной,

И мама молодая ждет меня домой,

И небо майское звенит хрустальной высью

Над моею головой.

А за кармою пенный след

И в мире больше правды нет

Чем этот беспощадный, безутешный

След минувших лет...

Земная истина проста: былого не вернуть!

Мы тонем каждый миг в пучине дней.

Но есть кораблик у моста, который держит путь

В заветный уголок души моей.

Туда, где старые друзья еще со мной,

И мама молодая ждет меня домой,

И небо майское звенит хрустальной высью

Над моею головой.

Коли всесвіт порожній, як п'яниці кишеня,

І світів, що згинули, анітрохи не шкода,

Я на причалі біля мосту беру собі квиток

У річковому трамвайчику пуститися в далечінь.

Туди, де старі друзі ще зі мною,

І мама молода чекає на мене додому,

І небо травневе дзвенить кришталевою висою

Над моєю головою.

По борту плескається річка схожа на життя,

Вигини берегів-злами років.

Я вип'ю чарку коньяку за тіні хмар

Пливучих як і я з темряви на світ.

Туди, де старі друзі ще зі мною,

І мама молода чекає на мене додому,

І небо травневе дзвенить кришталевою висою

Над моєю головою.

А за кармою пінний слід

І у світі більше правди немає

Чим цей нещадний, невтішний

Слід минулих років...

Земна істина проста: колишнього не повернути!

Ми тонемо кожну мить у безодні днів.

Але є кораблик біля мосту, який прямує

У заповітний куточок моєї душі.

Туди, де старі друзі ще зі мною,

І мама молода чекає на мене додому,

І небо травневе дзвенить кришталевою висою

Над моєю головою.