Дождливый этюд - Сергей Трофимов

В городе дождь и некуда деться

Я зависаю в баре на площади.

Дай-ка мне голубь, медовой с перцем

Мы тут надолго, вон как полощет-то.

В зоне пониженного давления

Все мы похоже теперь затворники

Лица без права передвижения

Стайка отловленных беспризорников.

Припев:

В городе дождь и время застыло

Сердце томит ощущение вечности

Кто я такой и что со мной было

Сразу теряет смысл в бесконечности.

Мой первый вдох, одеяло с утятами

Школьный дневник с безнадёжною двойкою

«Прима» бычок в пианино запрятанный

Боже, как сладко-то, боже, как горько!

Припев:

Дождь-дождь барабанит по гулким крышам

Небо попусту не тревожь, всё-равно оно не услышит

Дождь-дождь барабанит по гулким крышам

Небо попусту не тревожь, всё-равно оно не услышит.

В городе дождь, какая досада

Вечно с Атлантики что-то хреновое

Впрочем, наверное, так нам и надо

Чтобы взглянули на вещи по-новому.

Сколько же можно с дубиной под рясою

С комплексом собственной неполноценности

Выпьем-ка Колу, её проклятую

Для осознания несовершенности.

Припев:

В городе дождь — избитая тема

Бардов, поэтов и тихо помешанных

Верящих что за дождём непременно

Солнце воскреснет над душами грешными.

В городе дождь — избитая тема

Бардов, поэтов и тихо помешанных

Верящих что за дождём непременно

Солнце воскреснет над душами грешными.

Дождь-дождь барабанит по гулким крышам

Небо попусту не тревожь, всё-равно оно не услышит…

У місті дощ і нікуди подітися

Я зависаю в барі на площі.

Дай мені голуб, медовий з перцем

Ми тут надовго, он як полоще.

У зоні зниженого тиску

Усі ми схоже тепер самітники

Особи без права пересування

Зграйка відловлених безпритульних.

Приспів:

У місті дощ і час застиг

Серце томить відчуття вічності

Хто я такий і що зі мною було

Відразу втрачає сенс у нескінченності.

Мій перший вдих, ковдра з каченятами

Шкільний щоденник з безнадійною двійкою

«Прима» бичок у піаніно захований

Боже, як солодко, боже, як гірко!

Приспів:

Дощ-дощ барабанить по гулких дахах

Небо марно не тривож, все одно воно не почує

Дощ-дощ барабанить по гулких дахах

Небо даремно не тривож, все одно воно не почує.

У місті дощ, яка досада

Вічно з Атлантики щось хронове

Втім, напевно, так нам і треба

Щоб глянули на речі по-новому.

Скільки ж можна з дубиною під рясом

З комплексом власної неповноцінності

Вип'ємо-но Колу, її прокляту

Для усвідомлення недосконалості.

Приспів:

У місті дощ — побита тема

Бардів, поетів і тихо схиблених

Вірячих що за дощем неодмінно

Сонце воскресне над грішними душами.

У місті дощ — побита тема

Бардів, поетів і тихо схиблених

Вірячих що за дощем неодмінно

Сонце воскресне над грішними душами.

Дощ-дощ барабанить по гулких дахах

Небо даремно не тривож, все одно воно не почує ...