À une passante - Rossella Marcantoni, Marco Sollini, Léo Ferré

La rue assourdissante autour de moi hurlait

Longue, mince, en grand deuil, douleur majestueuse

Une femme passa, d’une main fastueuse

Soulevant, balançant le feston et l’ourlet;

Agile et noble, avec sa jambe de statue

Moi, je buvais, crispé comme un extravagant

Dans son oeil, ciel livide où germe l’ouragan

La douceur qui fascine et le plaisir qui tue

Un éclair… puis la nuit !

— Fugitive beauté

Dont le regard m’a fait soudainement renaître

Ne te verrai-je plus que dans l'éternité?

Ailleurs, bien loin d’ici !

trop tard !

jamais peut-être !

Car j’ignore où tu fuis, tu ne sais où je vais

Ô toi que j’eusse aimée, ô toi qui le savais !

Навколо мене кружляла галаслива вулиця

Довгий, худий, у глибокій жалобі, величний біль

Пройшла жінка з розкішною рукою

Підйом, розгойдування гребінця і подола;

Спритний і благородний, зі своєю статуетною ногою

Я, я пив, напружився, як екстравагант

В його оці багряне небо, де проростає ураган

Солодкість, що зачаровує, і задоволення, що вбиває

Блискавка... потім ніч!

— Минуща красуня

Чий погляд змусив мене раптом переродитися

Чи побачу я тебе тільки у вічності?

В іншому місці, дуже далеко звідси!

запізно !

можливо ніколи!

Бо я не знаю, куди ти біжиш, ти не знаєш, куди я йду

О ти, кого я любив, о ти, що знав!