Tu sors souvent - Léo Ferré

Tu sors souvent, la mer, c’est pas bon pour ta voix

Tu devrais mettre un pull, t’as bien assez d’moutons

Et puis prendre ton carrosse et puis rentrer chez toi

Trois cent mille chevaux, là-bas, disent ton nom

Tu sors souvent, la mer, fais gaffe aux inconnus

Avec leur pipe en l’air qui canarde le ciel

Et leur sarrau de fer et leurs toiles perdues

Le vent n’a rien à faire avec ces criminels

Ça s’appelle bateau et ça marche au mazout

Dès le petit matin, ça s’en met plein le trou

Ça sait pas marcher droit, ça flirte avec radar

Un espion, un poulet, un voyeur, un bavard

Tu sors souvent, la mer, à ton âge, il faut pas

Tu mets ta vague à l’air comme une fille dans les bois

Et ça donne des idées à ceux qui n’en n’ont pas

Ça se met une casquette et ça s' fout dans tes bras

Tu sors souvent, la mer, comme les filles de la rue

Qui montent sans raison avec un inconnu

Parce que c’est l’usage et qu’elles ont seize ans

Et que l’on peut faire naufrage sans avoir toutes ses dents

Ça s’appelle l’amour et ça marche au chiqué

Dès la tombée du jour, ça boucle ses paquets

Un voyage au long cours dans la rue Réaumur

C’est cinq à six minutes, et encore… C’est pas sûr !

Tu sors souvent, la mer, tu te fais les yeux bleus

Tu mets du vert parfois pour voir les amoureux

Qui regardent le creux que te fait la marée

Qui des fois s’y confondent en croyant se marrer

Tu sors souvent, la mer, mais tu n’as pas d'époux

Dans ta maison de dunes, tu nous lèches la joue

Et tu repars là-bas comme un rêve insensé

Qui toujours recommence et toujours se défait

Ça s’appelle la vie, ça marche au baratin

Ça se fout des chapeaux, des bijoux, des chagrins

Ça sort au syndicat, au ciné et, crois-moi

Ça sort et puis ça rentre faire des mômes à l’Etat

Tu sors souvent, la mer, emmène-moi avec toi.

Ви часто виходите на вулицю, море не для вашого голосу

Одягни светр, овець вистачило

А потім візьміть карету, а потім їдьте додому

Триста тисяч коней, там, скажи своє ім'я

Виходите часто, на море, стережіться незнайомців

З їх трубкою в повітрі стріляють у небо

І їхні залізні халати та їхні загублені павутиння

Вітер не має жодного стосунку до цих злочинців

Він називається човен і працює на нафті

З самого ранку він заповнює яму

Воно не вміє ходити прямо, заграє з радаром

Шпигун, курка, вуайерист, плітка

Виходите часто, на море, у вашому віці, не варто

Ти підніс свою хвилю в повітря, як дівчина в лісі

І це дає ідеї тим, у кого їх немає

Він одягає кепку і трахається в твоїх руках

Виходите часто, море, як дівчата на вулиці

Які йдуть без причини з незнайомцем

Бо такий звичай, а їм по шістнадцять

І можна потерпіти корабельну аварію, не маючи всіх зубів

Це називається любов’ю, і воно працює за гроші

Як тільки сонце заходить, воно пакує валізи

Довга подорож на вулиці Реомюр

Хвилин п’ять-шість, а ще... Не впевнено!

Виходиш часто, море, робиш очі блакитними

Ви іноді одягаєтеся в зелене, щоб побачити закоханих

Хто дивиться на западину, яку робить для вас приплив

Які іноді плутаються, думаючи, що сміються

Ти часто ходиш, на море, а чоловіка не маєш

У своїй дюнній хаті ти облизуєш нам щоку

І повертаєшся туди, як божевільний сон

Що завжди починається знову і завжди скасовується

Це називається життям, воно працює як шпилька

Кому до капелюхи, коштовності, печалі

Це виходить на профспілки, в кіно і, повір мені

Він виходить, а потім входить, щоб робити дітей у штаті

Ти часто ходиш, море, візьми мене з собою.