Spleen - Léo Ferré

Quand le ciel bas et lourd pèse comme un couvercle

Sur l’esprit gémissant en proie aux longs ennuis

Et que de l’horizon embrassant tout le cercle

Il nous verse un jour noir plus triste que les nuits;

Quand la terre est changée en un cachot humide

Où l’Espérance, comme une chauve-souris

S’en va battant les murs de son aile timide

Et se cognant la tête à des plafonds pourris;

Quand la pluie étalant ses immenses traînées

D’une vaste prison imite les barreaux

Et qu’un peuple muet d’infâmes araignées

Vient tendre ses filets au fond de nos cerveaux

Des cloches tout à coup sautent avec furie

Et lancent vers le ciel un affreux hurlement

Ainsi que des esprits errants et sans patrie

Qui se mettent à geindre opiniâtrement

Et de longs corbillards, sans tambours ni musique

Défilent lentement dans mon âme;

l’Espoir

Vaincu, pleure, et l’Angoisse atroce, despotique

Sur mon crâne incliné plante son drapeau noir

Коли небо низьке й важке важить, як кришка

На стогне розум у довгих бідах

І той горизонт, що охоплює все коло

Він ллє нам чорний день сумніший за ночі;

Коли земля перетворюється на сире підземелля

Де Надія, як кажан

Іде, б'ючи стіни свого боязкого крила

І б’ються головами об гниючі стелі;

Коли дощ поширює свої величезні смуги

Великої в'язниці імітує грати

І німий народ сумнозвісних павуків

Приходить, щоб закинути свої сіті глибоко в наш мозок

Дзвони раптом стрибають від люті

І пошліть до неба жахливе виття

А також мандрівні та безпритульні духи

Які починають вперто скиглити

І довгі катафалки, без барабанів і музики

Прокрути повільно мою душу;

Надія

Переможений, плаче і жорстока, деспотична Туга

На моєму нахиленому черепі садить свій чорний прапор