Wenningstedt Mitte - Reinhard Mey

Morgennebel liegt auf den Straßen im freundlichen, kleinen Ort an der See,

Milchflasche, Salzstreuer, Zuckerdose vor mir auf dem Tisch in dem winz’gen

Café.

Ein Zimmer neben dem Bäckerladen, belegte Brote und Blick hinaus

Auf Backsteinfassaden gegenüber, die Bushaltestelle vorm Haus.

Einen Kaffee, schwarz, ohne Zucker, nein danke und ein Käsebrötchen bitte.

Übern Tassenrand seh ich vorm Fenster die Haltestelle «Wenningstedt Mitte».

Es sind immer dieselben Kleinigkeiten,

Belanglosigkeiten, um die wir streiten.

Ich bin ganz gut im Dummheiten sagen,

Sie ist nicht schlecht im Türen schlagen.

Ich hasse mich selber für diese Auftritte,

Jetzt sitz ich allein in Wenningstedt Mitte.

Die Rose vor mir in ihrer Vase lässt ihren Kopf hängen, müd' und schwermütig,

Einsame, kleine, traurige Blume, erinnert mich grade irgendwie an mich.

Der Kaffee ist so ein Filterkaffee, wie’s ihn leider nur selten noch gibt!

Ich weiß schon vom Anblick, das ist die Sorte Kaffee, die sie so sehr liebt.

Ein Dackel mit dem entsprechenden Blick draußen vor den Fensterscheiben,

studiert deprimiert das Hinweisschild «Wir müssen draußen bleiben.»

Wer von uns hat eigentlich angefangen

Und worum ist es überhaupt gegangen?

Natürlich hab ich wieder den schwarzen Peter,

Ich bin ja immer der Übeltäter,

Obwohl immer ich die Beziehung kitte.

Dieser Film heißt «Ratlos in Wenningstedt Mitte».

Auf dem Schild vorm Fischladen gegenüber ein riesengroßer lachender Fisch,

Wie ein Fisch sich so freu’n kann, gegrillt zu werden und filetiert an deinem

Tisch!

Ein Radler mit Camouflage-Kniehose hebt nach dem Kuchenkauf

Den Dackel in seinen Fahrradkorb.

Die Sonne kommt durch, der Himmel reißt auf.

Sie fehlt mir so sehr, und es tut mir so leid, ist das denn so schwer zu sagen?

Ich liebe sie.

Ein Bus fährt vorüber.

Einer muss den Anfang wagen.

Man kann ja auch alles übertreiben,

Ich bin stur, nur muss ich auch so stur bleiben?

Ich zahl und steh auf.

Von Wenningstedt Mitte

Zur ihr sind es genau 1000 Schritte —

Bei jedem einzelnen werd' ich üben zu sagen:

«Entschuldige bitte!»

«Entschuldige bitte!»

Ранковий туман лежить на вулицях у привітному містечку біля моря,

Пляшка молока, сільниця, цукорниця переді мною на столі в крихітній

Кав'ярня.

Кімната біля пекарні, бутерброди та вид на вулицю

На цегляних фасадах навпроти, перед будинком зупинка.

Кава, чорна, без цукру, без подяки і бутерброд з сиром, будь ласка.

Я бачу, як Wenningstedt Mitte зупиняється перед вікном через край чашки.

Це завжди одні й ті ж дрібниці

дрібниці, про які ми сперечаємося.

Я дуже добре вмію говорити дурні речі

Вона непогано грюкає дверима.

Я ненавиджу себе за ці виступи

Тепер я сиджу один у Веннінгштедт Мітте.

Троянда переді мною у своїй вазі висить головою, втомлена й меланхолійна,

Самотня маленька сумна квітка нагадує мені про себе зараз.

Кава є різновидом фільтрованої кави, яка, на жаль, доступна лише рідко!

Я знаю, просто дивлячись на нього, що вона так любить цю каву.

Такса з відповідним видом надворі перед вікнами,

пригнічено вивчаючи табличку «Ми повинні залишатися надворі».

Хто з нас насправді почав?

А про що це все було?

Звичайно, у мене знову чорний Пітер,

Я завжди винуватець

Хоча я завжди налагоджую стосунки.

Цей фільм називається «Ратлос у Веннінгштедт Мітте».

На вивісці перед рибним магазином навпроти гігантської риби, що сміється,

Як риба може бути так щаслива, коли її готують на грилі та готують на філе

Стіл!

Велосипедист у камуфляжних бриджах піднімає руку після покупки торта

Такса в його велосипедному кошику.

Сонце заходить, небо відкривається.

Я так сумую за нею і мені так шкода, хіба це так важко сказати?

Я її кохаю.

Повз проїжджає автобус.

Хтось має наважитися почати.

Ви також можете все перебільшувати,

Я впертий, але чи маю я залишатися таким упертим?

Я плачу і встаю.

Від центру Веннінгштедта

До неї рівно 1000 кроків —

З кожним я буду практикувати говорити:

«Будь ласка, вибачте мене!»

«Будь ласка, вибачте мене!»