Allein - Reinhard Mey

Er drang mir in die Seele, weiß Gott, wie er mich traf

Der Spott der guten Kinder, ich war das schwarze Schaf

Im Pausenhof, die Tränen niederkämpfend, stand ich stumm

Der Inhalt meines Ranzens lag verstreut um mich herum

Wie wünscht‘ ich mir beim Aufsammeln eine helfende Hand

Ein Lächeln, einen Trost, und da war keiner, der sich fand

Ich hatte keinen Freund und schlechte Noten, ist ja wahr

Und unmoderne Kleider und widerspenst‘ges Haar

Allein

Wir sind allein

Wir kommen und wir gehen ganz allein

Wir mögen noch so sehr geliebt, von Zuneigung umgeben sein:

Die Kreuzwege des Lebens geh‘n wir immer ganz allein

Allein

Wir sind allein

Wir kommen und wir gehen ganz allein

Wir war‘n uns alle einig in dem großen Saal

Wir hatten große Pläne und ein großes Ideal

Ich war der Frechste und der Lauteste und hatte Schneid

Ich wußte: unsre Stärke war unsre Geschlossenheit

Doch mancher, der von großer, gemeinsamer Sache sprach

Ging dabei doch nur seiner kleinen eig‘nen Sache nach

Und als sich ein Held nach dem andern auf die Seite schlich

Stand einer nur im Regen, und der eine, der war ich

Allein…

Und noch ein Glas Champagner, und sie drückten mir die Hand

Und alle waren freundlich zu mir, alle war‘n charmant

Und mancher hat mir auf die Schulter geklopft, doch mir scheint

Es hat wohl mancher eher sich, als mich damit gemeint

Die Worte wurden lauter, und sie gaben keinen Sinn

Das Gedränge immer enger, und ich stand mittendrin

Und fühlte mich gefangen, wie ein Insekt im Sand:

Je mehr es krabbelt, desto weiter rückt der Kraterrand

Allein…

Nun, ein Teil meines Lebens liegt hinter mir im Licht

Von Liebe überflutet, gesäumt von Zuversicht

In Höhen und in Tiefen, auf manchem verschlung‘nen Pfad

Fand ich gute Gefährten und fand ich guten Rat

Doch je teurer der Gefährte, desto bitterer der Schluß

Daß ich den letzten Schritt des Wegs allein gehen muß

Wie sehr wir uns auch aneinander klammern, uns bleibt nur

Die gleiche leere Bank auf einem kalten, leeren Flur

Allein…

Воно проникло в мою душу, Бог знає як мене вдарило

Насміх добрих дітей, я був чорною вівцею

На дитячому майданчику, стримуючи сльози, я стояв мовчки

Вміст мого ранця лежав розкиданий навколо мене

Як я бажаю, щоб рука допомоги підняла його

Посмішка, втіха, і ніхто не знайшов себе

У мене не було хлопця і погані оцінки, це правда

І немодний одяг, і неслухняне волосся

На самоті

Ми одні

Ми приходимо і йдемо самі

Як би нас не любили, ми можемо бути оточені прихильністю:

Ми завжди ходимо по роздоріжжю життя одні

На самоті

Ми одні

Ми приходимо і йдемо самі

Ми всі домовилися у великій залі

У нас були великі плани і великий ідеал

Я був найнахабнішим і найгучнішим і мав сміливість

Я знав: наша сила — наша єдність

Але деякі, які говорили про велику, спільну справу

Він просто займався своєю дрібницею

І як герой за героєм відповзав убік

Якби тільки один стояв під дощем, і той, то був я

На самоті…

І ще келих шампанського, і вони потиснули мені руку

І всі до мене були привітні, всі були чарівні

І дехто мене плескав по плечу, але мені здається

Деякі люди, мабуть, мали на увазі себе більше, ніж я

Слова ставали голоснішими, і вони не мали сенсу

Натовп ставав все тіснішим, і я був якраз посередині

І почувався в пастці, як комаха на піску:

Чим більше він повзає, тим далі рухається край кратера

На самоті…

Ну, частина мого життя позаду у світлі

Наповнений любов'ю, облицьований впевненістю

На підйомах і падіннях, на багатьох звивистих стежках

Я знайшов хороших товаришів і знайшов добру пораду

Але чим дорожчий супутник, тим гірший кінець

Що я повинен пройти останній крок шляху сам

Як би ми не чіплялися один за одного, залишилися тільки ми

Та сама порожня лава в холодному порожньому коридорі

На самоті…