Sommerende - Reinhard Mey

Die Taschen stehen aufgereiht im Flur, das Sommerhaus

Ist aufgeräumt, ein Wagen ist gerufen

Die Küchentür steht offen, nur drei Stufen

Ein letztes Mal geh' ich in den Sommergarten hinaus

Die Knospen in den abgeblühten Rosen am Spalier

Die werd' ich nun nicht mehr aufblühen sehen

Nicht, wie die Blütenblätter davonwehen

Und rote Hagebutten werden leuchten, doch nicht mir

Die Schiffsuhr in der Küche hör' ich überlaut und klar

Als würden die Sekunden tropfend fallen

Und in der fremden Stille widerhallen

Und jede, die herabfällt sagt: Es ist nicht mehr — es war!

Das Dunkelgrün des Gartentischs verwittert und verbleicht

Gebeutelt und gegerbt von allen Wettern

Und einmal mehr wird die Farbe abblättern

Und einmal mehr wird jemand kommen, der ihn neu anstreicht

Und sicher werden andre Hände sich vor Jahresfrist

Herumstreiten mit Farn und Ackerwinden

Vergess’nes Spielzeug in den Büschen finden

Das dort schon lange keines unsrer Kinder mehr vermißt

Ein Mädchen wird aus Buschwindröschen und aus Akelei’n

Girlanden winden für die Sommerfeste

Und abends werden frohe Sommergäste

Einkehr’n unter dem Blätterdach von wild rankendem Wein

Wie Reichtümer will ich die Bilder in mir aufbewahr’n

Den Duft und diese Helligkeit einfangen

Als Reiseproviant und so den langen

Dunkleren Tagen dankbar und getrost entgegenfahr’n

Die Stürme werden rüttelnd die Fensterläden umweh’n

Die Stare werden lärmend südwärts fliegen

Und hohes Gras wird sich im Herbstwind wiegen

Und alles wird den guten Gang der Jahreszeiten geh’n

Das ist es, was mich tröstet, auch wenn ein Schmerz mir bleibt

In diesem Abschied, diesem Sommerende

Wir sind, denk' ich, während ich mich abwende

Nur Schaum, der auf den Wellen des Gezeitenstromes treibt

Сумки шикуються в коридорі, дачі

Приведено в порядок, автомобіль викликають

Двері кухні відчинені, всього три кроки

Останній раз виходжу в літній сад

Бутони в відцвілих троянд на шпалері

Я більше не побачу, як вони цвітуть

Не так, як пелюстки здуваються

І червоні стегна будуть сяяти, але не мені

Я чую голосно і чітко, як корабельний годинник на кухні

Наче секунди капали

І луна в дивній тиші

І кожен, хто падає, каже: Немає більше – було!

Темна зелень садового столу вивітрилася й вицвіла

Побитий і засмаглий будь-якою погодою

І знову фарба відклеїться

І знову хтось прийде перефарбовувати

І звичайно інші руки будуть до року

Сварка з папороттю і вьюком

Знайдіть у кущах забуті іграшки

Щоб ніхто з наших дітей там давно не сумував

Дівчинка народжується від анемони деревної та колумбіни

Гірлянди вітряні для літніх свят

А вечорами стають щасливими літніми гостями

Зупиніться під пологом диких лазящих ліан

Я хочу зберегти картини в собі, як багатство

Вловлюючи аромат і цю яскравість

Як провізії, так і довгі

Впевнено та вдячно зустрічайте темні дні

Бурі потрясуть віконниці

Шумно полетять на південь шпаки

І висока трава погойдується на осінньому вітрі

І все піде за гарним ходом пір року

Це те, що мене втішає, навіть якщо біль залишається зі мною

В це прощання, цей кінець літа

Ми є, я думаю, коли я відвертаюся

Просто піна, що пливе на хвилях припливу