Sommer 52 - Reinhard Mey

Ich würde gerne noch einmal mit meinen sieben Sachen

Stehend im überfüllten, heißen Nachkriegs Vorortszug

So eine Art Expedition ins Ungewisse machen

Wie damals, als ich Kind war, so einen Sonntagsausflug

Dann würd' ich genauso wie vor Ewigkeiten

Die ocker-braun gestreifte Wolldecke im hohen Gras

Unter den harztropfenden, duftenden Kiefern ausbreiten

Und als Proviant hätte ich Kartoffelsalat im Glas

Dann holt' ich aus dem Rucksack eine Flasche gelbe Brause

Mit dem klappernden weißen Porzellan-Patentverschluß

Ein hartgekochtes Ei und den Salzstreuer von zuhause

Den Schokoladenriegel hebt' ich auf für ganz zum Schluß

Ich würde in dem trüben Tümpel baden ohne Schaudern

Und würd' die beiden blonden, dünnen Mädchen aus Berlin

Die zu mir rüberkichern, ansprechen ohne zu zaudern

Die selbstgestrickte woll’ne Badehose in den Knien

Auf einem Bein hüpfte ich mir das Wasser aus den Ohren

Und würde trotz strengen Verbots an einem Grashalm kau’n

Fröstelnd mit einer Gänsehaut, die Lippen blaugefroren

Auf meiner Decke liegend in den Sommerhimmel schau’n

Ich würde in den weißen Wölkchen die vorübertreiben

Gesichter und die dicken Hintern meiner Lehrer sehn

Dann würd' ich meiner Oma eine Ansichtskarte schreiben:

Mir geht es gut, wie geht es dir, jetzt muss ich aber gehen

P. S. Es ist so schön hier, ich würd' gern noch länger bleiben!

Я хотів би повернутися зі своїми сімома речами

Стоять у переповненому, гарячому післявоєнному місцевому потягі

Здійсніть своєрідну експедицію в невідоме

Як коли я був дитиною, недільна прогулянка

Тоді я був би як багато років тому

Вохристо-коричнева смугаста вовняна ковдра у високій траві

Розкладають під смолою крапають, пахучі сосни

А на провізію хотів би картопляний салат у склянці

Тоді я дістав із рюкзака пляшку жовтої газованої води

З тріскучою білою порцеляновою лаковою застібкою

Зварене круто яйце і сільниця з дому

Я залишу плитку шоколаду наостанок

Я б купався в каламутній лузі без здригання

І якби дві біляві худі дівчата з Берліна

Хто з мене хихикає, звертайтеся до них без вагань

Самов'язані вовняні плавки до колін

Я вистрибнув з вух на одній нозі

І пожував би травинку, незважаючи на сувору заборону

Тремтять мурашками, губи застигли синіми

Лежачи на своїй ковдри, дивлячись у літнє небо

Я б прогнав їх у маленьких білих хмарах

побачити обличчя та великі задниці моїх вчителів

Тоді я б написав бабусі листівку:

Я добре, як ти, але тепер я маю йти

P.S. Тут так добре, я хотів би залишитися довше!