Nanga Parbat - Reinhard Mey

Da steigen zwei hoch in die steinerne Wand

Überm Abgrund gehen sie den steilen Pfad

Verlassen den sicheren Unterstand

Auf schimmerndem Eis, auf dem schroffen Grat

Aufeinander von Kindheit an eingeschwor’n steigen

Sie sicher und ohne ein Zögern bergan

In der eisigen, dünnen Luft, sie schweigen —

Wie oft haben sie das gemeinsam getan!

Dem Gipfel entgegen ohne ein Seil

Zwischen beiden gespannt ist ein Lebensband:

Am Berg ist der eine des anderen Teil

Zwei Brüder, der eine des and’ren Hand

Und unten im Lager steh’n stumm vor den Zelten

Ratlos die Gefährten und starren gebannt

Zu den zwei winz’gen Punkten in den eisigen Welten

Und die Ferngläser fliegen von Hand zu Hand

Hatten sie nicht gestern gemeinsam beschlossen

Mit dem Aufstieg zu warten, wenn der Himmel aufreißt?

Doch wer hat die rote Leuchtkugel verschossen

Die den beiden dort oben Schlechtwetter verheißt?

Da war das verabredete Lichtsignal

Das ankündigt, daß das Wetter umschlägt!

Gleißend, feuerrot schießt es auf aus dem Tal —

Alles Für alles Wider ist längst abgewägt

Also müssen sie heut noch den Gipfel erreichen

Durch beißende Kälte, durch bitterste Qual

Jetzt warten, das hieße die Fahne streichen

Absteigen und scheitern, bleibt da eine Wahl?

Mit keuchendem Atem, die Glieder wie Blei

Höhenkrank, wie im Wahn: Nur noch ein Gletscherfeld

Noch ein Eisüberhang, ein letzter Grat und die zwei

Fall’n sich stumm in den Arm auf dem Dach der Welt!

Zu Tode erschöpft, den Gipfel bezwungen!

Stille, Zeitlupe, Rückblende: Zwei kleine Jungen

Zieh’n die Handschuhe aus, geben sich die Hand

Wie als Kinder, wie nach ihrer ersten Wand

Ein Handschuh fällt auf das ewige Eis

Sie türmen Steine darauf: Der bleibt hier als Beweis!

So krönt ein Steinmann ihr Lebenswerk

Auf dem Nanga Parbat, dem Nackten Berg!

Das Abendrot am Firmament verrät

Eine sternklare Nacht, schnell bricht sie herein

Es ist spät für den Abstieg — ist es zu spät?

Eh es dunkel wird müssen sie weit tiefer sein!

Auf dem Aufstiegsweg zurück?

Kein Gedanke!

Zu schwer für die Erschöpften, unbegehbar bei Nacht

Es bleibt nur die Flucht durch die Diamirflanke

Und die Hoffnung, daß sie nach Westen abflacht

Die Angst kommt und lähmende Lethargie

Das Verhängnis wird ihnen Schritt für Schritt klar

Ausgehungert und ausgedörrt irren sie

In die Ungewißheit, in die sich’re Gefahr

Jetzt gilt nur, sich irgendwie abwärts zu tasten

Der einzige Ausweg ist der Weg voraus

In der feindlichen Höhe nicht ausruh’n, nicht rasten

Nur noch irgendwie aus der Todeszone heraus!

Oder einfach nur in die Dunkelheit fallen

Und liegen bleiben, sich einfach nicht rühr'n

Der Atem sinkt nieder in Eiskristallen

In Wimpern und Brau’n, nur die Kälte nicht spür'n!

Da steigen zwei auf in die steinerne Wand

Und einer kehrt heim, hat die Füße erfror’n

Vom Schnee blind die Augen, das Gesicht ist verbrannt

Hat in der Lawine den Bruder verlor’n

Zwei haben den Gipfel der Gipfel erklommen

Den höchsten Triumph und die höchste Qual

Nur einer alleine ist wiedergekommen

Verzweifelt, gebrochen im tiefsten Tal

Da kommt einer heim aus der steinernen Wand

Ein Schatten nur von jenem anderen Teil

Der im Dunkel im ewigen Eis verschwand

Und wird er je gesund, wird er doch nie mehr heil

Там двоє забираються на кам’яну стіну

Над прірвою йдуть крутою стежкою

Залишити безпечний притулок

На мерехтливому льоду, на нерівному хребті

Віддані один одному з дитинства

Ви піднімаєтеся безпечно і без вагань

У крижаному розрідженому повітрі вони мовчать—

Як часто вони робили це разом!

До вершини без мотузки

Між ними тягнеться зв'язок життя:

На горі одна частина іншої

Два брати, один тримає іншого за руку

А внизу в таборі стоять мовчки перед наметами

Супутники безпорадні та зачаровані дивляться

До двох крихітних точок у крижаних світах

І бінокль літає з рук в руки

Хіба вони не вчора разом вирішили?

Чекаєте піднятися, коли небо проясниться?

Але хто застрелив червону ракету?

Що обіцяє погану погоду для двох там, нагорі?

Був узгоджений світловий сигнал

Повідомляємо про зміну погоди!

Блискуча, вогненно-червона, з долини виривається —

Все за все проти вже давно зважено

Тож вони ще мають досягти вершини сьогодні

Через лютий холод, через найгіршу агонію

Зачекайте, це означало б скинути прапор

Зійди і зазнай невдачі, чи є вибір?

Задихаючись, кінцівки схожі на свинець

Висотна хвороба, наче в божевіллі: Ще одне льодовикове поле

Ще один крижаний навис, один останній хребет і два

Падайте один одному на дах світу!

Знесилений до смерті, здобув вершину!

Тиша, сповільнена зйомка, спогади: два маленьких хлопчика

Зніміть рукавички, потисніть руки

Як коли вони були дітьми, як після їхньої першої стіни

На вічний лід падає рукавичка

Насипають на нього каміння: воно залишається тут як доказ!

Так увінчує діло її життя керна

На Нанга Парбат, Гола гора!

Захід сонця на небосхилі відкриває

Ніч зоряна, швидко падає

На спуск пізно — чи не пізно?

Поки не стемніє, вони мають бути набагато глибшими!

Назад на підйом?

Жодної думки!

Занадто важкий для втомлених, непрохідний вночі

Залишається лише втекти через фланг Діаміра

І надія, що вона розплющиться на захід

Приходить страх і калічить млявість

Доля стає їм зрозумілою крок за кроком

Зголодніли й висохлі, вони помиляються

У невизначеність, до певної небезпеки

Єдине, що зараз – це якось відчути свій шлях вниз

Єдиний вихід - це шлях вперед

Не спочивай у ворожих висотах, не відпочивай

Тільки якось із зони смерті!

Або просто впасти в темряву

І лягай, тільки не рухайся

Дихання тоне в кристалах льоду

У віях і бровах, тільки не відчувайте холоду!

Потім двоє забираються на кам’яну стіну

А хтось повертається додому з мерзлими ногами

Від снігу очі сліпі, обличчя обгоріло

Загубив брата під лавиною

Двоє досягли піку піків

Найвищий тріумф і найвища мука

Лише один повернувся сам

Відчайдушний, зламаний у найглибшій долині

Хтось повертається додому з кам’яної стіни

Тінь лише тієї іншої частини

Хто зник у темряві у вічній кризі

І якщо він колись одужає, то ніколи не одужає