Mein Dorf Am Ende Der Welt - Reinhard Mey

Am Bahndamm entlang bis zur Brombeerhecke

Über den holprigen Bahnübergang:

Meine geheimen Höhlen und Verstecke

Die ganze Welt lag an dem Schienenstrang

Es tut mir gut, all das wiederzusehen!

Was ist es, das uns fortzugehen drängt?

Ich glaub‘, man braucht die Ferne, um zu sehen

Dass auch der ewig Suchende am Wohlvertrauten hängt

Die wohlvertraute Dämmerung sinkt nieder

Und feiner, dünner Nieselregen fällt

Auf schimmernden Basalt.

Da bin ich wieder

Mein graues Dorf am Ende der Welt!

Die Jungen steh‘n in der Bushaltestelle

Noch immer Treffpunkt Regenunterstand

Der einz‘ge Zufluchtort für alle Fälle

Jeder malt sein SOS an die Wand

Die Alten steh‘n mit steinernen Fassaden

Im Ausschrank hinter der Papierfabrik

Und aus der offnen Kneipentür zieh‘n Schwaden

Von Dunst und gelbem Licht und ewig gestriger Musik

Da steh‘n sie, um nicht allein zu versinken

Mancher, weil ihm das Leben zu schwer fällt

Und mancher, um es sich leichter zu trinken

In meinem Dorf am Ende der Welt

Ein rauher Alltag zeichnet die Gesichter

Und Haus- und Feld- und Untertagarbeit

Aber er setzt in ihre Augen Lichter

Von Wärme und echter Herzlichkeit

Sie sind es, die mich an diesen Ort binden

Sie machen einen noblen Platz daraus!

Heimat ist immer, wo wir Freunde finden

Wo immer jemand auf dich wartet, da ist Zuhaus‘!

Und Glück, wenn jemand nach all deinen Wegen

Ein Licht für dich ins dunkle Fenster stellt

Heut' nacht kann ich mein Bündel niederlegen

In meinem Dorf am Ende der Welt

По залізничній набережній до живоплоту ожини

Про нерівний залізничний переїзд:

Мої таємні печери та схованки

Весь світ лежав на колії

Приємно бачити все це знову!

Що спонукає нас піти?

Я думаю, вам потрібна відстань, щоб побачити

Щоб навіть вічний шукач чіплявся за знайоме

Падають знайомі сутінки

І падає дрібний дрібний дощ

На мерехтливому базальті.

Я тут

Моє сіре село на кінці світу!

На зупинці стоять хлопці

Все ще місце зустрічі укриття від дощу

Єдине місце притулку для всіх випадків

Кожен малює свій SOS на стіні

Старі стоять з кам’яними фасадами

У шафі за паперовою фабрикою

І з відкритих дверей бару витягніть пар

Серпанку і жовтого світла і вічно вчорашньої музики

Там вони стоять, щоб не тонути самі

Деякі тому, що життя для них надто важке

А деякі, щоб легше було пити

У моєму селі на кінці світу

Суворі будні малюють обличчя

І хатні, і польові, і підземні роботи

Але це запалює їм очі

Тепла і щирої сердечності

Саме вони прив’язують мене до цього місця

Вони створюють з цього класне місце!

Дім завжди там, де ми знаходимо друзів

Де на вас хтось чекає, там і дім!

І щастя, коли хтось після всіх твоїх шляхів

Поставити світло для вас у темному вікні

Сьогодні ввечері я можу скласти свою в’язку

У моєму селі на кінці світу