Lass Es Heut' Noch Nicht Geschehen - Reinhard Mey

Es ist mein drittes Weihnachten, Kerzen erhell’n den Raum

Wie rote Äpfel hängen die Glaskugeln dort am Baum

Ich greife nach der größten und hab' sie schon zerkaut

Noch ehe mir Mutter kreidebleich auf die Finger haut

Die Straßen sind plötzlich so fremd, jetzt ist der Abend da

Ich bin fünf und zu Fuß auf dem Weg nach Amerika

Ich friere und hab' Durst und find' es gar nicht so verkehrt

Dass mich jetzt grad' die Funkstreife packt und nach Hause fährt

Nein, lass es heut' noch nicht geschehen

Nein, ich bin doch noch nicht bereit

Ich kann doch nicht so einfach gehen

Es ist doch noch nicht meine Zeit!

Seit heute kann ich Schleifen binden und mich selbst anzieh’n

Seit heut' hab' ich ein Fahrrad und Heftpflaster an den Knien

Hm, es ist gut im Hause meiner Eltern Kind zu sein

Heut' geh' ich meinen Schulweg zum ersten Mal allein

Heut' habe ich als erster meinen Freischwimmer gemacht

Heut' hab' ich Ulla nach der Tanzstunde nach Hause gebracht

Heut' nacht war es, dass sie mich heimlich in ihr Zimmer ließ

Das ich auf Zehenspitzen heut' im Morgengrau’n verließ

Nein, lass es heut' noch nicht geschehen

Nein, ich bin doch noch nicht bereit

Ich kann doch nicht so einfach gehen

Es ist doch noch nicht meine Zeit!

Schwarze Figuren wanken einen merkwürdigen Trab

Gleichgültige Gestalten tragen einen Freund zu Grab

Ich hör' die Reden, und es ist mir, als müsste ich schrei’n

Ich laufe, bis mir schlecht wird — ich muss alleine sein

In den kalkweißen Kacheln unser beider Spiegelbild

Auf ihren spröden Lippen blüht ein Lächeln, das mir gilt

Das Kämpfen ist vorüber, nun hält sie winzig und warm

Und unendlich verletzlich unser erstes Kind im Arm

Nein, lass es heut' noch nicht geschehen

Nein, ich bin doch noch nicht bereit

Ich kann doch nicht so einfach gehen

Es ist doch noch nicht meine Zeit!

Noch nie hab' ich die staubige Erde so gern berührt

So sanft und weich die Steine an meinen Füßen gespürt

Noch nie hab' ich das Gras am Wegesrand lieber geseh’n

Noch nie den Wind so zärtlich durch die jungen Halme geh’n

Noch nie hab' ich den Duft der Felder in der Mittagsglut

So gierig eingesogen, nie war mir so zumut'

Beim Anblick eines Raben, der am Mittagshimmel schwebt

Und langsam niedersinkt — ich hab' noch nie so gern gelebt!

Nein, lass es heut' noch nicht geschehen

Nein, ich bin doch noch nicht bereit

Ich kann doch nicht so einfach gehen

Es ist doch noch nicht meine Zeit!

Це моє третє Різдво, свічки освітлюють кімнату

Скляні кульки висять на дереві, як червоні яблука

Я тягнусь до найбільшого і вже його розжував

Ще до того, як мати здерти з мене пальці, білі, як крейда

Вулиці раптом стали такими дивними, тепер уже вечір

Мені п’ять років, я їду в Америку

Мені холодно і спрага, і я не думаю, що це так погано

Що радіопатруль мене зараз хапає і відвозить додому

Ні, нехай це станеться сьогодні

Ні, я ще не готовий

Я не можу так легко

Ще не мій час!

З сьогоднішнього дня я можу сама зав’язувати бантики та одягатися

Від сьогодні у мене велосипед і пластирі на колінах

Хм, як добре бути дитиною в батьківському домі

Сьогодні я вперше йду до школи один

Сьогодні я був першим, хто зробив свій Freischwimmer

Сьогодні я привіз Уллу додому після уроку танців

Сьогодні ввечері вона таємно впустила мене до своєї кімнати

Що я сьогодні навшпиньки на світанку

Ні, нехай це станеться сьогодні

Ні, я ще не готовий

Я не можу так легко

Ще не мій час!

Чорні фігури хитаються на дивній рисі

Байдужі постаті несуть друга на могилу

Я чую промови і відчуваю, що маю кричати

Бігаю, поки не захворію — треба побути одному

Наші відблиски в крейдяних білих плитках

На її ламких губах розквітає усмішка, яка призначена мені

Бій закінчився, тепер вона тримається крихітною і теплою

І нескінченно вразлива наша перша дитина на наших руках

Ні, нехай це станеться сьогодні

Ні, я ще не готовий

Я не можу так легко

Ще не мій час!

Я ніколи так сильно не торкався до запиленої землі

Я так ніжно й м’яко відчув каміння на своїх ногах

Я ніколи не вважав за краще бачити траву біля дороги

Ніколи ще вітер так ніжно не літав крізь молоді стебла

Я ніколи не відчував запаху полів у полуденну спеку

Засмоктаний так жадібно, я ніколи не відчував такого захоплення

При вигляді ворона, що ширяє в полуденному небі

І потихеньку тоне — я ще ніколи так не любив жити!

Ні, нехай це станеться сьогодні

Ні, я ще не готовий

Я не можу так легко

Ще не мій час!