Kurti - Reinhard Mey

Kurti steht vor meiner Tür in dieser Regennacht

In Tränen aufgelöst, hat seinen Hausstand mitgebracht

Unter einem Arm hat er die Isomatte und

Unter dem andern seinen nassen, alten Zottelhund

Und Kurti sagt: «Keule, weißt du wa.?»

Ich sag: «Na klar, daß sie dich wiedermal verlassen hat!»

Er sagt: «Genau, und das Leben hat jetzt keinen Sinn

Mehr!», ich sag: «Komm erstmal rein, das krieg’n wir schon wieder hin!»

«Nein», sagt Kurti, «diesmal nicht, diesmal ist es viel schlimmer

Diesmal ist es vorbei, diesmal ist es für immer!»

Und plötzlich halt ich diesen Riesenkerl im Arm

Und er schluchzt in meinen Nacken, daß Gott erbarm

«Komm in die Küche!», sag ich, «setz dich, erzähl erstmal»

«Ach», sagt er, «sie ist weg und jetzt ist alles ganz egal!»

Ich weiß, wenn ihm ein Wort so auf der Seele brennt

Daß er sich nicht so ohne weit’res davon trennt

Doch dann bricht’s aus ihm heraus, dann sprudelt er los

Schüttet sein Herz aus, der nasse Hund will auf den Schoß

Und auf dem Fußboden rings um die zwei entstehn

Aus Regentropfen und aus Tränen kleine schmutzige Seen

Und Kurti sagt: «Du, entschuldige Keule

Wenn ich dir hier die ganze Küche vollheule!»

Und Kurti grummelt leise «Bitte, sei nicht bös

Ich glaub, mein Hund ist etwas undicht, oder ich sach mal: porös»

«Kopf hoch, Kurti!»

sag ich, «du bist nicht allein

Irgendwann sind wir doch alle mal hilflos und ganz klein

Sind wir alle so verzweifelt, wie damals als Kind

Als wir eines Nachts von zuhause abgehauen sind

Aber ich bin ja bei dir, na los, komm schon, Mann

Ich hab ein breites Kreuz — sieht man mir nur nicht so an —

Lad deinen Kummer ab, lad ihn mir einfach auf!»

«Ach ja» schluchzt er, «Du bist ja immer so verdammt gut drauf!

Du hast gut lachen, Manno du hast gut reden

Gewinnst doch jeden Blumentopf, Mann, wirklich jeden

So kann nur einer reden, dem alles gelingt

Der sich für den Nabel der Welt hält, nur weil er trällert und singt!»

«Ey Kurti, langsam, paß auf, Alter, krass

Ich wein mir manche Nacht mein Kopfkissen naß

Manchmal knick ich ein und manchmal bin ich ganz still

Wegen 'ner alten Wunde, die nicht heilen will

Manchmal bin ich zu Tod betrübt und weiß nicht warum»

Kurti weint nicht mehr und betrachtet mich stumm

Und ich frag mich, ob er denn nun wirklich nicht weiß

Daß ich manchmal vor Angst in die Tischkante beiß

Ein merkwürd'ges Paar, wie wir beide da sitzen

Ich seh ein Lächeln in seinen Augen aufblitzen

Er wischt die Tränen ab und schneuzt sich glatt

In das Handtuch, mit dem er grad seinen Hund abgetrocknet hat

«Tja, Kurti, keiner hat nur Schuld und keiner hat nur Recht

Keiner ist immer ganz gut und keiner immer ganz schlecht!»

Als ich das sag, merk ich, verzieht sich mein Gesicht

Zu der Grimasse, die man macht, eh man in Tränen ausbricht

Und Kurti sagt: «Also Keule, mach dir nichts draus

Na ja, ich geh dann wohl mal besser wieder nach Haus.»

Und ich find keinen Schlaf, ich liege grübelnd wach

Ich denk die ganze Nacht über die arme Socke nach

Ich kenn seinen Schmerz, ich spür' seinen Kummer

Da schrillt das Telefon in meinen ersten Schlummer

Und Kurti fragt: «Keule bist du’s?», ich sag: «Ja!»

Und Kurti sagt: «Danke, Alter, sie ist wieder… da!»

Курті стоїть біля моїх дверей цієї дощової ночі

У сльозах принесла речі побуту

Під рукою у нього спальник і

Під іншим його мокрий, старий кошлатий пес

І Курті каже: «Клуб, ти знаєш, що?»

Я кажу: «Звичайно, вона знову пішла від вас!»

Каже: «Так саме, і життя зараз не має сенсу

Ще!», я кажу: «Заходьте першим, ми це виправимо!»

«Ні, — каже Курті, — не цього разу, цього разу набагато гірше

Цього разу все закінчилося, цього разу це назавжди!»

І раптом я тримаю цього гіганта на руках

І ридає мені в шию, щоб Бог помилуй

«Іди на кухню!» Я кажу, «сідай, скажи мені спочатку»

«Ой, — каже, — її немає, а тепер це не має значення!

Я знаю, коли слово так палає йому серце

Що він так легко з нею не розлучається

Але то виривається з нього, то він виривається

Виливає своє серце, мокрий пес хоче у вас на колінах

А на підлозі навколо встають двоє

Брудні озерця крапель дощу і сліз

А Курті каже: «Ти, вибач, клуб

Якщо я буду плакати на всю кухню за тобою тут!»

А Курті бурчить собі під ніс: «Будь ласка, не гнівайся

Я думаю, що моя собака трохи протікає, або я скажу так: пориста»

— Підніміться, Курті!

Я кажу: «Ти не один

У якийсь момент ми всі безпорадні і дуже маленькі

Чи всі ми такі відчайдушні, як у дитинстві

Коли одного разу вночі ми втекли з дому

Але я з тобою, давай, давай, чоловіче

У мене широка спина - ти тільки не дивись на мене так -

Розвантажте свою скорботу, тільки навантажте її на мене!»

«О так, — схлипує він, — ти завжди в такому біса гарному настрої!

Добре тобі сміятися, чоловіче, ти добре говорити

Ти виграєш кожен горщик, чоловіче, справді кожен

Так може говорити лише той, кому все вдається

Хто вважає себе пупом світу лише тому, що співає і співає!»

«Ей, Курті, сповільниться, бережись, чувак, круто

Я плачу на подушці кілька ночей

Іноді я стискаюся, а іноді я дуже нерухомий

Через стару рану, яка не загоюється

Іноді я сумую до смерті і не знаю чому»

Курті більше не плаче і мовчки дивиться на мене

І мені цікаво, чи він справді не знає

Іноді я від страху кусаю край столу

Дивна пара, як ми обоє сидимо

Я бачу посмішку в його очах

Він витирає сльози і высморкається

У рушник, яким він щойно обсушив собаку

«Ну, Курті, ніхто не винен і ніхто не правий

Ніхто не завжди по-справжньому хороший і ніхто не завжди по-справжньому поганий!»

Коли я це говорю, я відчуваю, що моє обличчя кривиться

На гримасу, яку ви робите перед тим, як розплакатися

А Курті каже: «Ну, не хвилюйся

Ну, тоді, мабуть, мені краще піти додому».

І я не можу заснути, я лежу без сну з роздумами

Я всю ніч думав про бідолашну шкарпетку

Я знаю його біль, я відчуваю його горе

Тоді телефон дзвонить у моєму першому відкладанні

А Курті питає: "Це клуб?", я кажу: "Так!"

А Курті каже: "Дякую, чувак, вона повернулася... повернулася!"