Kaspar - Reinhard Mey

Sie sagten, er käme von Nürnberg her

Und er spräche kein Wort

Auf dem Marktplatz standen sie um ihn her

Und begafften ihn dort

Die einen raunten: «Er ist ein Tier»

Dier andern fragten: «Was will der hier?»

Und dass er sich doch zum Teufel scher

«So jagt ihn doch fort

So jagt ihn doch fort!»

Sein Haar in Strähnen und wirre

Sein Gang war gebeugt

«Kein Zweifel, dieser Irre

Ward vom Teufel gezeugt»

Der Pfarrer reichte ihm einen Krug

Voll Milch, der sog in einem Zug

«Er trinkt nicht vom Geschirre

Den hat die Wölfin gesäugt!

Den hat die Wölfin gesäugt!»

Mein Vater, der in unsrem Orte

Schulmeister war

Trat vor ihn hin, trotz böser Worte

Rings aus der Schar

Er sprach zu ihm ganz ruhig, und

Der Stumme öffnete den Mund

Und stammelte die Worte:

«Heiße Kaspar

Heiße Kaspar»

Mein Vater brachte ihn ins Haus

«Heiße Kaspar»

Meine Mutter wusch seine Kleider aus

Und schnitt ihm das Haar

Sprechen lehrte mein Vater ihn

Lesen und schreiben und es schien

Was man ihn lehrte, sog er in sich auf

— Wie gierig er war!

Wie gierig er war!

Zur Schule gehörte derzeit noch

Das Üttinger Feld

Kaspar und ich pflügten zu zweit

Bald war alles bestellt

Wir hegten und pflegten jeden Keim

Brachten im Herbst die Ernte ein

Von den Leuten vermaledeit

Von deren Hunden verbellt

Von deren Hunden verbellt

Ein Wintertag, der Schnee lag frisch

Es war Januar

Meine Mutter rief uns:

«Kommt zu Tisch

Das Essen ist gar!»

Mein Vater sagte: «…Appetit»

Ich wartete auf Kaspars Schritt

Mein Vater fragte mürrisch:

«Wo bleibt Kaspar?

Wo bleibt Kaspar?»

Wir suchten, und wir fanden ihn

Auf dem Pfad bei dem Feld

Der Neuschnee wehte über ihn

Sein Gesicht war entstellt

Die Augen angstvoll aufgerissen

Sein Hemd war blutig und zerrissen

Erstochen hatten sie ihn

Dort am Üttinger Feld

Dort am Üttinger Feld

Der Polizeirat aus der Stadt

Füllte ein Formular

«Gott nehm ihn hin in seiner Gnad' «Sagte der Herr Vikar

Das Üttinger Feld liegt lang schon brach

Nur manchmal bell’n mir noch die Hunde nach

Dann streu ich ein paar Blumen auf den Pfad

Für Kaspar

Ви сказали, що він приїхав з Нюрнберга

І він не сказав ні слова

Вони стояли навколо нього на базарі

І озирнувся на нього там

Деякі шепотіли: «Він тварина»

Інші запитали: «Що він тут хоче?»

І що йому байдуже

«Тож проганяй його

Тож проганяй його!»

Його волосся в клаптях і клубках

Його хода була сутулою

— Безсумнівно, що божевільний

був народжений від диявола»

Пастор подав йому глечик

Повний молока, висмоктаний залпом

«Він не п’є з посуду

Вовчиця його смоктала!

Вовчиця його смоктала!»

Батько мій, що в наших місцях

шкільний вчитель був

Підійди до нього, незважаючи на різкі слова

Викличте з натовпу

Він розмовляв з ним дуже спокійно, і

Німий відкрив рота

І промовив слова:

«Мене звати Каспар

Гарячий Каспар»

Батько привів його до хати

«Гарячий Каспар»

Мама прала його білизну

І підстриг собі волосся

Батько навчив його говорити

Читав і пиши і здавалося

Він вбирав те, чого його навчили

— Який він був жадібний!

Який він був жадібний!

Ще належав до школи

Поле Юттінгера

Ми з Каспаром орали парами

Незабаром все було замовлено

Ми виплекали і виплекали кожен мікроб

Урожай приніс восени

Проклятий народом

Гавкали їхні собаки

Гавкали їхні собаки

Зимовий день, сніг був свіжий

Був січень

Нам подзвонила мама:

«Іди до столу

Їжа готова!»

Мій батько сказав: "...апетит"

Я чекав на крок Каспара

Батько буркливо запитав:

«Де Каспар?

Де Каспар?»

Ми шукали і знайшли його

На стежці біля поля

Свіжий сніг налетів на нього

Його обличчя було спотворене

Очі розширилися від страху

Його сорочка була закривавлена ​​й порвана

Вони зарізали його ножем

Там в Юттінгер Фельд

Там в Юттінгер Фельд

Міська рада міліції

Заповнив форму

«Боже, прийми його у своїй милості», — сказав вікарій

Поле Юттінгер тривалий час перелогове

Іноді собаки все ще гавкають на мене

Потім я розкидаю кілька квітів по доріжці

Для Каспара