Ich liebe es, unter Menschen zu sein - Reinhard Mey

Was gibt’s Schöneres als an diesem Tag im Sonnenschein

Auf der Bank im Park zu sitzen, still und ganz allein

Mit Amsel, Drossel, Fink und Star, da platzt mit Gebrüll

Eine entfesselte Schulklasse in mein Idyll

Gefolgt von einem bleichen, unterwürfigen Lehrer

So ein Schülerversteher, so ein ganz legerer

Die Kinder werfen Kaffee-To-Go-Becher in die Gegend

Und ihr Wortschatz ist schamverletzend und besorgniserregend

Sie schnippen Kippen in das Gras und rempeln mich an

«Ey, du Opfer, mach dich hier mal nicht so dicke, Mann!»

«Kinder, geht’s auch etwas leiser?», der Lehrer schreitet ein

Die Kinder zeigen sich auf ihren Smartphones Schweinerei’n

Ich liebe es, unter Menschen zu sein

Ich liebe es, unter Menschen zu sein

Ich liebe es, von Zeit zu Zeit ins Wirtshaus zu geh’n

Mit dem schönen festen Vorsatz, tief ins Glas zu seh’n

Allein in meiner stillen Ecke mit meinem Wein

Da kommt die laute Stillgruppe und der Gesangsverein

Da kommt der Fleischgroßhändler mit seinem kläffenden Köter

Und der Bürgermeistersohn, ein tödlicher Nervtöter

Die smarten jungen Eltern kommen, die, hoch die Tassen

Die Erziehung ihrer Blagen der Allgemeinheit überlassen

Ein Kind kotzt auf den Tisch, das andre wirft seinen Schuh

Ein angetrunk’ner Schwätzer torkelt direkt auf mich zu

«Ist neben dir noch frei?», «Bedaure, mein Herr, leider nein»

Er setzt sich ächzend, übelriechend hin zu mir

Und gießt sein Bier über mein Bein

Ich liebe es, unter Menschen zu sein

«Kannst du mir noch einmal verzeih’n?»

Ich liebe es, unter Menschen zu sein

«Komm, gieß mein Glas noch einmal ein»

Ich liebe es, unter Menschen zu sein

Im Kino, an der Bar, im Restaurant ohne Hemmschwelle

Wo immer ein Platz frei ist, rücken sie mir auf die Pelle

Egal, ob sie am Pool die Liege neben mir aussuchen

Oder im Großraumwagen den Sitz neben meinem buchen

Es ist das Phänomen der Kohäsion, der Moleküle

Wenn in 'nem leeren Wartesaal einhundert freie Stühle stehen

Geht der erste, der herein kommt unabänderlich

Schnurstracks durch den ganzen Saal und setzt sich neben mich

Und so werd' ich manchmal das Gefühl nicht los

Sie woll’n nicht nur neben mir sitzen, sie woll’n auf meinen Schoß

Es ist dunkel, nass und kalt und es ist viertel nach zehn

Ich muss nach Haus durch den dunklen Fußgängertunnel geh’n

Ich steig' hinab, hüpf' zwischen Lachen von Urin

Und Erbroch’nem hin und her und da plötzlich seh' ich ihn

Er hat recht derbes Schuhwerk an und keine Haare

Dafür 'nen Baseballschläger und ich nur 'ne Gitarre

Mit einer Hand zerdrückt er eine volle Bierdose

Wirft sie nach mir, dann holt er einen Schlagring aus der Hose

Das war’s, ich habe keine Chance gegen den Stier

Da hör ich plötzlich die St.-Pauli-Hymne hinter mir

Drei Dutzend St.-Pauli-Fans zieh’n mich in ihre Reih’n

Und ich häng' mich bei zwei großen, breiten Kuttenträgern ein

Tja, manchmal lieb' ich es wirklich, unter Menschen zu sein

FC St. Pauli, ab sofort mein Verein

Ich liebe es, unter Menschen zu sein

Du gehst niemals allein

Ich liebe es, unter Menschen zu sein

Plötzlich nichtig und klein

Ich liebe es, unter Menschen zu sein

Що може бути приємніше, ніж у цей день під сонцем

Сидячи на лавці в парку, тихий і зовсім один

З дроздом, дроздом, зябликом і шпаком виривається рев

Розкутий шкільний клас у моїй ідилії

За ним блідий, покірливий учитель

Такий студентський розумій, такий дуже невимушений

Діти розкидають чашки з кавою на винос

А їхній словниковий запас соромний і тривожний

Вони стукають обухами по траві й натикаються на мене

«Гей, ти, жертва, не товстій тут, чоловіче!»

«Діти, можна трішки зменшити?», – втручається вчитель

Діти показують себе на своїх смартфонах безладцями

Я люблю бути серед людей

Я люблю бути серед людей

Я люблю час від часу ходити до таверни

З гарним твердим дозволом дивитися вглиб скла

Сам у своєму тихому куточку з моїм вином

Потім іде гучний тихий гурт і співочий клуб

Ось іде оптовик м’яса зі своєю гавкаючою дудою

І син мера, смертельний ботан

Приходять розумні молоді батьки, піднімають чашки

Залиште виховання їхніх нахаб широкій громадськості

Одна дитина кидає на стіл, інша кидає черевик

Прямо до мене хитається п’яний балакун

«Біля вас ще є вільне?», «Вибачте, сер, на жаль, ні»

Він сідає біля мене, стогне і неприємно пахне

І обливає мою ногу пивом

Я люблю бути серед людей

«Чи можеш ти знову пробачити мене?»

Я люблю бути серед людей

«Давай, налий мені ще раз»

Я люблю бути серед людей

У кіно, барі, ресторані без обмежень

Скрізь, де є вільне місце, вони йдуть за мною

Неважливо, чи виберуть біля басейну лежак біля мене

Або забронюйте місце поруч зі мною у вагоні відкритого планування

Це явище когезії, молекул

Коли в порожньому залі очікування є сто вільних стільців

Йде першим, хто прийшов у незмінному

Прямо через коридор і сідає біля мене

І тому іноді я не можу позбутися цього почуття

Вони не просто хочуть сидіти біля мене, вони хочуть у мене на колінах

Темно, мокро й холодно, а чверть на одинадцяту

Мені потрібно йти додому через темний пішохідний тунель

Я спускаюся, стрибаю між калюжами сечі

І рве туди-сюди, і раптом я бачу його

Він носить справді міцне взуття та не має волосся

Але бейсбольна біта, а я просто гітара

Однією рукою він роздавлює повну банку пива

Кидає в мене, потім витягує зі штанів кастет

Ось і все, у мене немає шансів проти бика

Потім я раптом чую позаду гімн Санкт-Паулі

Три десятки вболівальників «Санкт-Паулі» затягують мене до своїх лав

І я вішаюся на двох великих широких носіях

Ну, іноді мені дуже подобається бути серед людей

ФК «Санкт-Паулі» відтепер мій клуб

Я люблю бути серед людей

Ти ніколи не ходиш один

Я люблю бути серед людей

Раптом порожній і маленький

Я люблю бути серед людей