Ich Liebe Das Ende Der Saison - Reinhard Mey

Die Tage werden kürzer und die Schatten werden länger.

Vor der Boutique friert im Kübel ein vergess‘ner kleiner Baum.

Im Kurhaussaal rücken sie die Tische enger

Und heizen manchmal schon den vord‘ren Raum.

Der heißumkämpfte Tisch, den nur die Halbgötter bekamen,

Ist nicht mehr heißumkämpft und plötzlich frei.

Und dein Gesicht hat endlich für den Kellner einen Namen,

Du bist auf einmal wichtig und nicht nur Tisch Nummer drei!

Die Speisekarte wird mit jedem Tag ein bißchen kleiner,

Dafür mit jedem Tag ein bißchen größer die Portion:

Es muß jetzt alles weg und wenn du es nicht ißt, ißt‘s keiner —

Ich liebe das Ende der Saison!

An den verwaisten Fahnenmasten klopfen lose Leinen

Und irgendwo dort drüben schlägt ein Gartentor im Wind.

Wie all diese Geräusche deutlicher und lauter scheinen,

Wenn erst die lauten Stimmen der Saison verklungen sind!

Wenn sich jetzt zwei begegnen, ist das fast eine Verschwörung,

Und Wildfremde erzähl‘n dir ihren ganzen Lebenslauf

Im Flüsterton, denn Sprechen wäre jetzt schon eine Störung.

Jetzt hat nur noch die Post und morgens der Schuhladen auf.

Einen Sommer lang bist du um ein Paar herumgestrichen:

Unverschämt teuer, doch gefallen würde es dir schon,

Seit gestern abend ist das alte Preisschild durchgestrichen:

Ich liebe das Ende der Saison!

In der Strandgalerie hängt nur ein Bild, drauf steht: «Geschlossen»

Der Kiosk und das Eiscafé machen nach und nach dicht.

In Spinnweben über den verwitterten Fenstersprossen

Zittern glitzernde Tautropfen im späten Sonnenlicht.

Wenn jetzt die Sonne scheint, dann ist das nicht mehr selbstverständlich,

Und du nimmst jeden Strahl einzeln und dankbar hin.

Nichts ist mehr so wie‘s war, und du kannst spür‘n: Alles ist endlich.

Auch wenn du‘s nicht verstehst, ahnst du doch: Es hat seinen Sinn.

Du brauchst nicht mehr über die Gehsteigzuparker zu meckern:

Die Autoschickimickis sind schon längst auf und davon

Mit ihr‘n Pelzdamen, deren Hunde die Wege vollkleckern —

Ich liebe das Ende der Saison.

Vorm Dorfkrug stehen ratlos ein paar Kästen leere Flaschen.

Im Schaukasten gilbt ein Menü aus längst vergang‘ner Zeit.

Der Regen hat die Kreide von den Schrifttafeln gewaschen,

Wer jetzt noch hierher kommt, der weiß ja sowieso Bescheid.

Wer jetzt noch hierher kommt, der hat gelernt, sich zu bescheiden,

Und wenn er wieder geht, wird er ein Stückchen weiser sein:

Du brauchst im Leben wirklich nur, um keine Not zu leiden,

Einen Freund, ein Stück Brot, ein Töpfchen Schmalz und ein Glas Wein!

Und all das gibt es hier noch allemal an allen Tagen,

Und wenn du klug bist, werden Leib und Seele satt davon.

«Und übrigens, die Runde geht auf mich!»

hör‘ ich mich sagen.

Ich liebe das Ende der Saison!

Und denk‘ dabei, ich stünde gern in fernen Tagen

Am Fenster einer kleinen, langsam schließenden Pension,

Und sähe auf die Wege meines Lebens und könnt‘ sagen:

Ich liebe das Ende der Saison!

Дні стають коротшими, а тіні довшими.

Забуте деревце завмирає у відрі перед бутіком.

У Kurhaussaal вони зміщують столи ближче один до одного

А іноді навіть обігрівають передню кімнату.

Жорстока суперечка, яку дістали лише напівбоги

Більше не є гарячими суперечками і раптом стає вільним.

І ваше обличчя нарешті має ім’я для офіціанта

Ти раптом важливий, а не просто стіл номер три!

Меню з кожним днем ​​зменшується,

Але з кожним днем ​​порція стає дещо більшою:

Це все має піти зараз, і якщо ти це не з'їси, ніхто не буде...

Я люблю закінчення сезону!

По безлюдних флагштоках стукають вільні рядки

А десь там на вітрі стукає садова брама.

Наскільки всі ці звуки здаються чіткішими і гучнішими

Колись гучні голоси сезону затихли!

Якщо двоє зустрінуться зараз, це майже змова,

А зовсім незнайомі люди розповідають вам усе своє резюме

Пошепки, бо говорити вже було б завадою.

Зараз вранці працюють лише пошта та взуттєвий магазин.

За літо ти фліртував з парою:

Надзвичайно дорого, але ти б цього хотів,

З вчорашнього вечора старий цінник закреслений:

Я люблю закінчення сезону!

У пляжній галереї є лише одна картинка, на якій написано: «Зачинено»

Кіоск і кафе-морозиво поступово закриваються.

У павутинні над обвітреними віконними ґратами

Блискучі краплі роси тремтять у пізньому сонячному світлі.

Якщо зараз світить сонце, то це вже не можна вважати належним,

І кожен промінь приймаєш окремо і з вдячністю.

Ніщо не є таким, як було, і ви можете відчути: все кінцеве.

Навіть якщо ви цього не розумієте, ви підозрюєте: це має сенс.

Вам більше не потрібно скаржитися на паркувальників тротуарів:

Автохікіміки давно пішли

З її хутряними дамами, чиї собаки розливають шлях —

Я люблю закінчення сезону.

Кілька ящиків порожніх пляшок безпорадно стоять перед сільською корчмою.

У вітрині меню з минулої епохи.

Дощ змив крейду з табличок

Кожен, хто все ще приходить сюди, все одно знає про це.

Хто ще приходить сюди, той навчився бути скромним,

А коли знову піде, то стане трішки мудрішим:

У житті насправді потрібно лише уникати страждань

Друг, шматок хліба, горщик сала і келих вина!

І все це тут щодня,

А якщо ти розумний, то нагодуєш цим і тіло, і душу.

— І, до речі, тур на мені!

Я чую себе кажу

Я люблю закінчення сезону!

І подумай, я б хотів опинитися в далеких днях

Біля вікна маленької, що повільно закривається пенсії,

І дивлюсь на стежки мого життя і можу сказати:

Я люблю закінчення сезону!