Ficus Benjamini - Reinhard Mey

Der Ficus Benjamini an der schweren Eisentür

Steht nicht aus freien Stücken dort, er kann ja nichts dafür

Daß du hier in dem abgeranzten Keller warten mußt

Freundlich erträgt er deinen Mißmut, teilt er deinen Frust

Mit einem bleichen, gramgebeugten Radiologen

Ist er in grauer Vorzeit mal hier eingezogen

Es ist als stünde er schon immer dort, seit eh und je

Der Ficus Benjamini an der Tür zum MRT

Er ist die einz’ge Pflanze, die es in der Unterwelt

Auf Dauer mit dem Kummer und all den Seufzern aushält

Das ist kein Platz für zarte Gartenrosen

Rosen vertragen keine harten Diagnosen!

Das kann nur ein Gewächs, das alle Schattenseiten kennt

Das tapfer ist und leidgeprüft und strahlungsresistent!

Er kennt in dem tageslichtlosen Raum das Inventar

Den Schirmständer, die Zeitschriften, den Tisch, das Formular

Er kennt ihn, den Geruch der Angst, der an den Wänden klebt

Er kennt das Schwert des Damokles, das über allem schwebt

Er kennt die Qual der Ungewißheit und kennt die Befunde

Vielleicht kennt er auch schon den Tag, vielleicht sogar die Stunde

Er selber überlebt in ausgetrocknetem Substrat

Savanne, auf die es seit Jahren nicht geregnet hat

Nur ein paar Zigarettenkippen, hastig ausgedrückt

Von traurigen Gelbfingern, sind das einz’ge, was ihn schmückt

Eine nervös verbogne Büroklammer

In seinem Untersatz legt Zeugnis ab von all dem Jammer

Der ihn streift wie der Luftzug, wenn die Tür aufgeht, dann fällt

Ein Blatt auf die speckige ADAC-Motorwelt

Du fragst dich, warum man dich diesmal so lang warten läßt

Zählst die verbliebnen Blätter in dem räudigen Geäst

Und irgendwie erinnert dich die magere Gestalt

Des Ficus Benjamini ganz entfernt an einen Wald

Es riecht wen’ger nach Kiefer als nach Desinfektionsmittel

Und dann tragen die Förster hier ausnahmslos weiße Kittel

Und doch erinnert dich der kleine, mut’ge Baum daran

Daß auch auf ausgedörrtem Boden Hoffnung wachsen kann

Und mit seinem gerupften, demütigen Blätterkleid

Vermag er dich zu trösten in dieser Trostlosigkeit:

Du kommst hier wieder raus, wirst über dir den Himmel sehen

Über raschelndes Laub auf einem Waldweg gehen

Du wirst die Freiheit spürn, die Tür geht wieder auf vor dir —

Der Ficus Benjamini aber bleibt für immer hier

Фікус Бенджаміні на важких залізних дверях

Не стоїть там з власної волі, це не його вина

Що вам доведеться чекати тут, у обшарпаному підвалі

Він доброзичливо переносить ваше невдоволення, розділяє ваше розчарування

З блідим, враженим горем рентгенологом

Він переїхав сюди в далекому минулому

Він ніби завжди був поруч, завжди

Фікус Бенджаміні біля дверей метро

Він єдина рослина, яка існує в підземному світі

Назавжди терпіти з болем і зітханнями

Тут не місце для ніжних садових троянд

Троянди не сприймають важких діагнозів!

Це може зробити тільки рослина, яка знає всі недоліки

Це сміливий і довготерпеливий і стійкий до радіації!

Він впізнає інвентар у темній кімнаті

Підставка для парасольок, журнали, стіл, форма

Він знає це, запах страху, що прилипає до стін

Він знає дамоклів меч, що витає над усім

Він усвідомлює муки невизначеності і знає висновки

Може, він уже знає день, а може, навіть годину

Виживає в висохлому субстраті

Саванна, де дощ не йшов роками

Всього кілька недопалків, похапцем видавлених

З сумних жовтих пальців - це єдине, що його прикрашає

Нервово зігнута скріпка

У Своєму мінусі свідчить про всі нещастя

Це торкається його, як протяг, коли двері відкриваються, то падає

Листок у жирному світі двигунів ADAC

Ви дивуєтеся, чому цього разу вони змушують вас чекати так довго

Порахуйте залишки листя на почервонілих гілках

І якось худа постать нагадує

Фікус Бенджаміні далеко від лісу

Пахне сосною менше, ніж дезінфікуючим засобом

А то лісники тут без винятку носять білі халати

І все ж маленьке мужнє дерево нагадує вам про це

Що навіть на пересохлій землі може вирости надія

І з його зірваною, скромною сукнею з листя

Чи може він утішити вас у цій спустошеності:

Вийдеш звідси, побачиш небо над собою

Прогулянка по шелестящему листю лісовою стежкою

Відчуєш свободу, перед тобою знову відкриються двері -

Але фікус Бенджаміні залишається тут назавжди