Es Ist Doch Ein Friedlicher Ort - Reinhard Mey

Wenn ich die Schreckensbilder seh' von Coventry und Rotterdam

Von Nagasaki und Berlin, von Dresden und Hiroshima

Wenn ich in alten Wochenschau’n die Flugzeuge aufsteigen seh'

Die ihre abscheuliche Fracht abwerfen in ein fernes Ziel

Dann wird mir der Motorenklang zu einem widerlichen Lärm

Empfinde ich Trauer und Scham, dann ist mein Sinn zu Tod betrübt

Es ist doch ein friedlicher Ort

Dort oben, eine Welt weit fort

Von Hass und Zorn, einsam und frei auf Silberschwingen

Wie kann es dann nur möglich sein

Dass sie vom Himmel Feuer spei’n

Und tausendfachen Tod und Qualen bringen

Mit Ikarus und Dädalus, mit Leonardo haben wir

Solange, wie’s uns Menschen gibt, den Traum vom Fliegen mitgeträumt

Und kaum hat sich der Wunsch erfüllt, der uns der Freiheit näherbringt

Missbrauchen wir schon das Geschenk als Waffe und als Mordwerkzeug

Und wenn ich seh', was Menschen nun damit gemacht haben bis heut'

Und was sie damit Menschen tun, dann bin ich nicht stolz, Mensch zu sein

Es ist doch ein friedlicher Ort

Dort oben, eine Welt weit fort

Von Hass und Zorn, einsam und frei auf Silberschwingen

Wie kann es dann nur möglich sein

Dass sie vom Himmel Feuer spei’n

Und tausendfachen Tod und Qualen bringen

Bedenkt ihr, die ihr heut' aufsteigt in waffenstarrendem Gerät

Dass ihr die Bomben werfen müsst, fragt euch, ob ihr das wirklich wollt

Bedenkt, ihr habt es in der Hand, zuletzt liegt es an euch allein

Dass sich das Erbe Ikarus' nie und nie mehr mit Blut befleckt

Bedenkt, das Glück des Fliegens ist doch eine Gnade, ein Geschenk

Das uns menschlicher machen muss und nicht mit Schuld einhergeh’n kann

Es ist doch ein friedlicher Ort

Dort oben, eine Welt weit fort

Von Hass und Zorn, einsam und frei auf Silberschwingen

Wie kann es dann nur möglich sein

Dass sie vom Himmel Feuer spei’n

Und tausendfachen Tod und Qualen bringen

Коли я бачу жахливі фотографії Ковентрі та Роттердама

З Нагасакі і Берліна, з Дрездена і Хіросіми

Коли я бачу, як злітають літаки в старій кінохроніці

Які скидають свій огидний вантаж у далеку мету

Потім звук двигуна перетворюється на огидний шум

Якщо я відчуваю сум і сором, то мій розум сумує до смерті

Зрештою, це спокійне місце

Там, нагорі, світ далеко

Ненависті й гніву, самотні й вільні на срібних крилах

Тоді як це можливо

Що вони плюють вогнем з неба

І принесе тисячократну смерть і муки

З Ікаром і Дедалом, з Леонардо маємо

Поки ми, люди, мріяли літати

І навряд чи здійснилося те бажання, яке наближає нас до свободи

Давайте використовувати дар як зброю і як знаряддя вбивства

І коли я бачу, що люди зробили з цим до сьогодні

А те, що вони роблять з людьми, я не пишаюся тим, що я людина

Зрештою, це спокійне місце

Там, нагорі, світ далеко

Ненависті й гніву, самотні й вільні на срібних крилах

Тоді як це можливо

Що вони плюють вогнем з неба

І принесе тисячократну смерть і муки

Уявіть собі, хто сьогодні піднімається в спорядженні, щетинившимся зброєю

Те, що ви повинні кидати бомби, змушує задуматися, чи справді ви цього хочете

Пам’ятайте, це у ваших руках, врешті-решт це залежить тільки від вас

Що спадщина Ікара ніколи не буде заплямована кров’ю

Пам’ятайте, щастя літати – це благодать, дар

Це повинно зробити нас більш людяними і не може йти рука об руку з почуттям провини

Зрештою, це спокійне місце

Там, нагорі, світ далеко

Ненависті й гніву, самотні й вільні на срібних крилах

Тоді як це можливо

Що вони плюють вогнем з неба

І принесе тисячократну смерть і муки