Erbarme Dich - Reinhard Mey

Die Räder rumpeln den schlaglochzerfurchten Weg entlang

Die Zugmaschine ächzt und dröhnt im zweiten, dritten Gang

Der Hänger folgt schlingernd den Schlangenlinien

Zwei Dutzend Pferde sind die Ladung, Schlachtvieh ist die Fracht

Vier Nächte und vier Tage und vielleicht noch eine Nacht

Von Litauen bis hinunter nach Sardinien

Dreitausend Kilometer liegen vor dem Elendstreck

Durch Kälte, Angst und Hitze auf dem zug‘gen Ladedeck

Mit groben Seilen lieblos festgebunden

Dreitausend Kilometer eingepfercht und festgezurrt

Bei jeder Kurve schmerzt der rauhe Strick, der harte Gurt

Scheuert bei jedem Rucken in den Wunden

Erbarme dich

Erbarme dich!

Erbarme dich der Kreatur

Sieh hin und sag nicht, es ist nur

Vieh!

Sieh hin und erbarme dich!

Sie leiden stumm, fast zwanzig Stunden geht die Reise schon

Die erste Rast in Zebrzydowice, der Zollstation

Ein stumpfer Tierarzt stempelt die Papiere

Würdigt die Pferde keines Blickes, nach drei Stunden nur

Treibt man sie wieder auf den Wagen, beginnt die Tortur

Von neuem für die längst erschöpften Tiere

Mit Schlägen und mit Tritten die Laderampe hinauf

Und strauchelt eines, stürzt eines und bricht eines den Lauf

Dann stoßen sie es mit Elektrostäben

Wieder und wieder auf, auch wenn‘s wieder und wieder fällt

Nur für ein Tier, das überlebt, gibt es am Ende Geld

Und nur ein Tier, das steht kann überleben

Erbarme dich…

Und weiter, immer weiter ohne Rast, es drängt die Zeit

Die Tiere längst zu Tod erschöpft, der Leidensweg noch weit

Die Fracht verletzt, gemartert und geschunden

Beim Tanken noch ein Eimer Wasser, die letzte Ration

Der letzte Schlagbaum vor dem Schlachthof, die letzte Station

Und rohe Knüppel knall‘n in offne Wunden

Eine Betonwanne, ein Bolzenschuß, achtlos gesetzt

Ein wildes Aufbäumen im Todeskampf und ganz zuletzt

Dringt aus den Kehlen eine Todesklage

Ein Laut, so schaurig, der schon nicht mehr von dieser Welt ist

In einem Todesschrei, den du dein Lebtag nicht vergißt

Endet in Cagliari alle Plage

Erbarme dich…

По вибоїній дорозі гуркочуть колеса

Трактор стогне і реве на другій і третій передачі

Трейлер йде по хвилястих лініях, хилиться

Два десятки коней – вантаж, худоба на забій – вантаж

Чотири ночі і чотири дні і, можливо, ще одна ніч

Від Литви до Сардинії

Три тисячі кілометрів лежать попереду жалюгідної ділянки

Крізь холод, страх і спеку на вантажній палубі

Недбало зв’язаний грубими мотузками

Три тисячі кілометрів пробігли і прив’язали

Груба мотузка, жорсткий ремінь болить на кожному кроці

Натирає рани кожним ривком

Мати Милосердя

Мати Милосердя!

Змилуйся над істотою

Подивіться і не кажіть, що це просто

худоба!

Дивись і змилуйся!

Вони страждають мовчки, подорож тривала вже майже двадцять годин

Перша зупинка в Зебжидовіце, митниця

Тупий ветеринар штампує папери

Не дивись на коней, тільки через три години

Якщо загнати їх назад у вагон, починаються випробування

Знову для давно втомлених тварин

Ударами кулаками та ногами вгору по рампі завантаження

А якщо хтось спіткнеться, той впаде, а той розіб'є бочку

Потім тикають електричними кийками

Знову і знову піднімається, навіть якщо падає знову і знову

Є тільки гроші на тварину, яка виживає

І вижити може тільки тварина, яка стоїть

Мати Милосердя…

І без перерви, час є основне

Тварини давно виснажені до смерті, шлях страждань ще далекий

Вантаж поранений, закатований і побитий

Ще відро води при наповненні, останній пайок

Останній шлагбаум перед бійнею, остання станція

А сирі палички б’ються у відкриті рани

Бетонна ванна, болтовий простріл, розміщений недбало

Дикий здих у передсмертних агонах і в самому кінці

З їхніх глоток виривається передсмертний плач

Звук такий моторошний, що він уже не з цього світу

У передсмертному крику, який не забудеш до кінця життя

Всі напасті закінчуються в Кальярі

Мати Милосердя…