Du Musst Wahnsinnig Sein - Reinhard Mey

Ein Blick auf die Garderobe, es ist zwanzig nach vier

Das wird ja immer früher, guter Mann, was machst du jetzt schon hier?

Du redest mit dir selbst, weil der Moment gekommen ist

Wo du keinen mehr aussteh’n kannst und unausstehlich bist

Du gehst dir auf den Nerv, stehst wie ein Fremder neben dir

Und siehst dich auf- und abgeh’n, wie ein eingesperrtes Tier

Im Saal, mehr so aus Höflichkeit, hast du Licht und Ton gecheckt

Du weißt, die Jungs, die machen das längst ohne dich perfekt

Du spielst ein altes Stück an, doch der Text fällt dir nicht ein

Du spürst, ein kaltes Fieber kommt heimtückisch und gemein

Du stimmst am Instrument herum, natürlich stimmt es längst

Du legst es wieder weg, und dir wird übel, und du denkst:

Du musst wahnsinnig sein

Da rauszugehen, ganz allein

Trotz all der Höllenqualen

Die dich lähmen und zermahlen

Du musst wahnsinnig sein

Dich in die unbarmherzig grellen

Scheinwerfer hinzustellen

Und dir die Seele aus dem Leib zu schrei’n

Du musst wahnsinnig sein!

Jemand reicht dir zwei Briefe rein, ein Kind schreibt, dass es heut'

Geburtstag hat, und sich schon lange auf den Abend freut

Und eine alte Dame, die jedesmal herkommt, schreibt

Eine, die jedes Lied kennt, und der kein Schnitzer verborgen bleibt

Die Zwei steh’n für all' die, deren Geschichte du nicht kennst

Und deretwegen du doch jetzt vor Lampenfieber brennst

Du kannst nicht essen, kannst nicht trinken, du kannst gar nichts mehr

Du musst heut' besser sein als je zuvor, dein Kopf ist leer

Du schleichst hinter den Vorhang.

Mann, was hast du hier verlor’n?

Musst du dir sterbenskrank ein Guckloch in den Vorhang bor‘n?

Du fühlst dich wie ein Schlafwandler, der auf dem Dach erwacht

Und weißt, die Giebelnummer, die hast du noch nie gebracht

Du musst wahnsinnig sein

Da rauszugehen, ganz allein

Trotz all der Höllenqualen

Die dich lähmen und zermahlen

Du musst wahnsinnig sein

Dich in die unbarmherzig grellen

Scheinwerfer hinzustellen

Und dir die Seele aus dem Leib zu schrei’n

Du musst wahnsinnig sein!

Die Stunden sind verflogen, du stehst glücklich und stumm

Am Ende deiner Lieder vor deinem Publikum

Es ist, als hättet ihr ein langes Zwiegespräch geführt

Ihr ward betroffen, zornig, ward vergnügt und ward gerührt

Und wenn ein Lachen, ein Applaus über die Reihen flog

Und wenn’s plötzlich ganz still war, war das wie ein Dialog

Benommen und erschöpft verneigst du dich ein letztes Mal

Vor freundlichen Gesichtern in dem großen dunklen Saal

Ein Mädchen hat dir einen kleinen Strauß nach vorn gebracht

Vom Klatschen ganz zerdrückt, was ihn dir nur noch lieber macht

Und du weißt einmal mehr, es ist eine Gnade, hier zu steh’n

Und schwerer noch als aufzutreten, fällt‘s dir jetzt abzugeh’n

Подивись на гардероб, двадцять на четверту

Все раніше й раніше, добрий чоловіче, що ти зараз тут робиш?

Ви розмовляєте самі з собою, тому що момент настав

Де вже нікого не терпиш і нестерпно

Ви нервуєте, стоїте поруч, як чужий

І побачимо, як ти крокуєш вгору і вниз, як тварина в клітці

У залі, більше з ввічливості, ви перевірили світло і звук

Ви знаєте хлопців, вони вже давно без вас чудово справляються

Ви граєте старий твір, але не можете думати про текст

Ви відчуваєте, як підступно і підло настає застуда

Ви налаштовуєте інструмент, звичайно, це вже давно правда

Відкладаєш його, захворієш і думаєш:

Ви, мабуть, божевільні

Вийти туди зовсім одному

Незважаючи на всю агонію

Паралізує і розтирає вас

Ви, мабуть, божевільні

Ти в нещадному блиску

налаштувати фари

І кричати від душі

Ти, мабуть, божевільний!

Хтось дає тобі два листи, це сьогодні пише дитина

день народження і дуже довго чекав вечора

І пише стара пані, яка щоразу приходить сюди

Той, хто знає кожну пісню і жодна помилка не залишається прихованою

Два означають тих, чию історію ви не знаєте

І тому ти зараз гориш від страху сцени

Ти не можеш їсти, не можеш пити, ти вже нічого не можеш робити

Сьогодні ти, мабуть, краще, ніж будь-коли, твоя голова пуста

Ви крадетеся за завісу.

Чоловіче, що ти тут робиш?

Чи потрібно копати вічок у завісі, коли ви невиліковно хворі?

Ви відчуваєте себе, як лунатик, що прокидається на даху

І знаєте, номер фронтона, ви ніколи цього не робили

Ви, мабуть, божевільні

Вийти туди зовсім одному

Незважаючи на всю агонію

Паралізує і розтирає вас

Ви, мабуть, божевільні

Ти в нещадному блиску

налаштувати фари

І кричати від душі

Ти, мабуть, божевільний!

Години пролетіли, ти стоїш щасливий і німий

В кінці ваших пісень перед аудиторією

Ви ніби довго розмовляли

Ви були вражені, розлючені, розважені та зворушені

А коли сміх, по лавах пролітали оплески

І коли раптом стало дуже тихо, це було схоже на діалог

Приголомшений і виснажений, ти вклоняєшся в останній раз

Перед привітними обличчями у великій темній залі

Дівчина принесла тобі маленький букетик на передній план

Розчавлений від плескань, що тільки змушує любити його ще більше

І ви знаєте ще раз, це благословення стояти тут

А тобі ще важче, ніж з’явитися