Drei Kisten Kindheit - Reinhard Mey

In meinem Keller steh’n drei Umzugskartons voller Kindheit

Die Deckel hastig zugeklappt und ins Regal gestellt

So eilig war der Aufbruch, die Eigentümer sind weit

Auf ihrer Suche nach dem Glück, ihrem Weg in die Welt

Darin ist alles, was sie als Ballast empfunden haben

Am Morgen ihres Lebens, als sie aufgebrochen sind

All ihre Schätze, ihre Spielsachen sind da vergraben

Die Habseligkeiten, an denen ihr Herz hing als Kind

Die wohlgehüteten Geheimnisse sind d’rin verschlossen

Die Zeugen ihrer Kümmernisse stumm und gut versteckt

Die Chronik ihrer Kinderzeit wie in Harz eingegossen

Erstarrt wie ein in Bernstein eingeschlossenes Insekt

Über halb off’nen Deckeln liegt ein unsichtbarer Riegel

Der mir den Zugang zu ihrem heiligen Gral versagt

Aus unerschütterlichem kindlichen Vertrau’n ein Siegel

Das selbst die elterliche Neugier nicht zu brechen wagt

Ich weiß auch, ich würde es ohnehin gar nicht ertragen

Vorm Regenbogenpony und all dem Spielzeug zu steh’n

Das einst die Zahnfee brachte und mein Halt würde versagen

Würd' ich die Alf-Kassetten hör'n und Bert und Ernie seh’n

Doch obenauf ein Heft, das kenn ich schon an seiner Farbe

Das Mitteilungsheft, und sein Inhalt ist mir wohl bekannt

Und mancher Lehrerspruch darin hinterließ manche Narbe

Bei einem Kind, das darin immer wie am Pranger stand

Und plötzlich steh’n sie wieder vor mir, all die Kinderquäler:

Das schuppenschultrig-selbstgerechte Steißtrommlerkartell

Die Peiniger, die Unterdrücker und die Erbsenzähler

Der Knecht vom Kreiswehrersatzamt, die Petze von Pedell

Und heute noch wie böse, schwarze Rabenvögel hocken

Sie Nacht für Nacht an meinem Bett und reißen Lebenslust

Aus meiner Seele und mit scharfen Schnäbeln ganze Brocken

Von Liebe, wie Prometheus einst das Leben, aus der Brust

Wieder ist alles wach, die Demütigung, die Schikane

Die Schule, die als einz’ger Kummer sich bei uns einschlich

Als bittere Erfahrung, doch ich hoffe und ahne

Daß unsre Kinder sie lockerer wegstecken als ich

Im Garten sind die Bäume, die wir pflanzten, groß geworden

Der Nußbaum und der Ahorn, das Apfelbäumchen ein Baum

Das Lied des Lebens schreibt sich fort in immer neuen Akkorden

Und was davon verklungen ist, bewegt die Kinder kaum

Alles ist gut, sie müssen neue, eig’ne Wege gehen

Auf eig’nen Flügeln fortfliegen und dafür taugt es nicht

Sich nach uns und nach ihrem alten Spielzeug umzusehen

In drei Umzugskartons im Keller in funzligem Licht

Drei Kisten Kindheit, die ich für sie hüte und bewahre

Gelassen, froh — ich weiß aus eignem Lebenslauf zum Glück:

Die Kinder kommen wieder heim, gebt mir nur ein paar Jahre

Dann hol’n sie sich daraus ihr Kinderparadies zurück

У моєму підвалі стоять три рухомі коробки, повні дитинства

Кришки нашвидкуруч закрили і поставили на полицю

Від’їзд був такий поспішний, господарі далеко

Про її пошуки щастя, її шлях у світ

У ньому є все, що вони вважали баластом

Вранці їхнього життя, коли вони пішли

Там поховані всі їхні скарби, їхні іграшки

Речі, які її серце приклали до неї в дитинстві

Добре збережені таємниці закриті всередині

Свідки їх печалі мовчазні й добре приховані

Хроніка її дитинства як відлита в смолі

Застиглий, як комаха, потрапила в бурштин

Над напіввідкритими кришками є невидимий болт

Заборонити мені доступ до їхнього святого Грааля

Від непохитної дитячої довіри печатка

Щоб навіть батьківська цікавість не сміє зламати

Я також знаю, що все одно б це не взяв

Стоїть перед райдужним поні та всіма іграшками

Що раз зубна фея принесла, і мій утрим провалився

Я слухав касети Альфа і бачив Берта та Ерні

Але зверху блокнот, я це вже знаю за кольором

Бюлетень та його зміст мені добре відомі

І багато вчительських висловів у ньому залишили багато шрамів

З дитиною, яка весь час була на позорі

І раптом вони знову стоять переді мною, всі діти-мучителі:

Самовпевнений картель з великими плечами

Мучителі, гнобителі і квасолі лічильники

Слуга з районної військової заміни, стукач з Педелла

А сьогодні ще присідають, як злі чорні ворони

Ти ніч за ніччю біля мого ліжка і рвеш мою жагу до життя

Цілі шматки моєї душі та з гострими дзьобами

Про кохання, як колись у Прометея було життя, з грудей

Знову все прокидається, приниження, цькування

Школа, єдине горе, що закралося серед нас

Як гіркий досвід, але сподіваюся і підозрюю

Щоб наші діти це сприймали легше, ніж я

У саду виросли дерева, які ми посадили

Волоський горіх і клен, яблуня дерево

Пісня життя продовжується в нових акордах

І те, що від нього зів’яло, майже не зворушує дітей

Все добре, вони мають йти своїм шляхом

Відлітайте на власних крилах, а це не годиться

Шукає нас та їхні старі іграшки

У трьох рухомих ящиках у підвалі при тьмяному світлі

Три коробки дитинства, які я охороняю і зберігаю для вас

Спокійний, щасливий — я, на щастя, знаю з власного резюме:

Діти повертаються додому, дайте мені кілька років

Тоді вони повертають від нього дитячий рай