Diplomatenjagd - Reinhard Mey

Auf Schloß Hohenhecken zu Niederahr

es hat soeben getagt,

lädt Freiherr Bodo, wie jedes Jahr,

zur Diplomatenj agd;

durch F elder und Auen auf haarige Sauen,

in Wiesen und Büschen den Hirsch zu erwischen,

den hat Freiherr Bodo für teures Geld

am Vorabend selber hier aufgestellt.

Schon bricht es herein in Wald und in Flur,

das diplomatische Corps,

die Ritter vom Orden der Konjunktur,

zwei Generäle zuvor.

Bei Hörnerquinten, mit Prügeln und Flinten.

Es folgt mit Furore ein Monsignore.

Selbst den klapprigen Ahnherrn von Kieselknirsch,

trägt man auf der Bahre mit auf die Pirsch!

Es knallen die Büchsen, ein Pulverblitz

es wird soeben gesagt,

daß Generalleutnant von Zitzewitz

den Verlust seines Dackels beklagt.

Der Attach Mehring erlegt einen Hering,

den tiefgefroren die Kugeln durchbohren,

noch in Frischhaltepackung — das sei unerhört!

Ein Keiler ergibt sich, vom Lärm ganz verstört.

Bewegt sich dort etwas am Waldesrand?

(Der Ahnherr sieht nicht mehr recht).

Das kriegt kurzerhand eins übergebrannt!

(Denn schließen kann er nicht schlecht.

Ja ganz ohne Zweifel: Er schießt wie der Teufel!)

Man trägt ihn ganz leise bis dicht an die Schneise.

Man reicht ihm die Büchse, es prasselt das Schrot:

So findet der Außenminister den Tod.

Daß der Ahnherr daraufhin noch Weidmannsheil schreit,

hat alle painlichst berührt.

Ihm wird ein Protestschreiben überreicht

(besonders scharf formuliert),

doch muß man dem Alten zugute halten:

Das war bei Hubertus ein prächtiger Blattschuß,

und daß er das Wort Diplomatenjagd

nur etwas zu wörtlich genommen hat.

Die Nacht bricht herein, und Schloß Hohenhecke

bietet ein friedliches Bild:

Der Monsignore segnet die Strecke

von leblosen, greisen Wild,

schon fast vergessen, will doch keiner essen:

Die Veteranen, die zähen Fasanen, die Ente mit Rheuma, den Keiler mit Asthma.

Die Jagd wird begossen, und dann wird beschlossen:

Der Krempel wird — weil man hier großzügig denkt --

dem nächsten Armenhaus geschenkt.

So wird auch den Ärmsten der Segen zuteil!

Es lebe das Waidwerk, dreimal Waidmannsheil!

У замку Гогенхекен у Нідерарі

воно щойно зустрілося

запрошує Freiherr Bodo, як і кожного року,

до дипломатичного агд;

по полях і лугах на волохатих свиноматках,

ловити оленів у луках і чагарниках,

Freiherr Bodo має це за великі гроші

поставте це тут напередодні ввечері.

Вже вривається в ліс і поля,

дипломатичний корпус,

кавалери ордена кон'юнктури,

два генерали раніше.

З квінтами, з палицями і рушницями.

Монсеньйор слідує з тріском.

Навіть рахітичний предок Кізелкнірша,

несеться на ношах з тобою на стеблі!

Бідони грюкають, спалах пороху

це щойно було сказано

що генерал-лейтенант фон Ціцевіц

оплакує втрату такси.

Атташ Мерінг вбиває оселедець,

кулі пронизують замерзле,

все ще в свіжій упаковці — це було нечувано!

Виходить кабан, якого турбує шум.

Там на узліссі щось ворушиться?

(Предок більше не бачить правильно).

Це призводить до того, що один згорів!

(Тому що він непогано вміє закривати.

Так, без сумніву: він стріляє як біс!)

Ви несете його дуже тихо, поки не наблизитеся до проходу.

Даєш йому рушницю, тріщить постріл:

Так помирає міністр закордонних справ.

Що предок тоді все ще кричить Weidmannsheil,

боляче зворушила всіх.

Йому вручається лист-протест

(висловлюється особливо різко),

але треба віддати належне старому:

Це був чудовий постріл для Губертуса,

і що він використав слово дипломатичне полювання

просто сприйняв це надто буквально.

Настає ніч і замок Гогенхекке

пропонує спокійну картину:

Монсеньйор благословляє маршрут

неживої, старечої гри,

майже забутий, ніхто не хоче їсти:

Ветерани, витривалі фазани, качка з ревматизмом, кабан з астмою.

Полювання поливають, а потім вирішують:

Безлад стає — тому що тут мислиться щедро —

віддають до найближчої богаділлі.

Таким чином навіть найбідніші будуть благословенні!

Хай живе Waidwerk, три Waidmannsheil!