Die Kinderhosenballade - Reinhard Mey

Ist das nicht die Hose vom Großen, die

Mich da aus dem Altkleidersack angrinst, wie

Ein guter Freund aus alter Zeit

Ein Zeuge der Vergangenheit

Mit blankem Po und Flicken auf dem Knie?

Der Große versank damals bis zum Kinn

Darin, wenn ich mit ihm spazier‘n gegangen bin

Da dachte sich mancher Passant:

Da geht ein Vater durch das Land

‘ne Hose an der Hand mit keinem Kind drin

Doch wächst der Mensch, wie es so treffend heißt

Mit der Hose, die man ihm jeweils zuweist

Sie wuchsen zusammen, und mit der Zeit

War‘n sie wie Arsch und Hose, er und sein Beinkleid

Vom ersten Kindergartengang

Bis Schultüte und Schulanfang

Dann endlich hat das Wachstum sie entzweit

So zog der kleine Bruder das Erbe an

Und trug es lange voller Stolz.

Doch irgendwann

Hat er sich mal nicht nur das Hemd

Im Reißverschluß vorn eingeklemmt

So etwas prägt sich einem Manne ein, Mann!

Die Zeit heilt alle Wunden, bloß

Sie macht auch kleine Hosenbesitzer groß

So hat er die Hose, von Ängsten gegerbt

Von Wäschen, Sonne, Sand und Pfützen ganz entfärbt

Deren Taschen einst manche Mark

Geheimnisse und Schätze barg

Schweren Herzens seiner Schwester vererbt

Und die polierte damit zum dritten Mal

Auf allen Kinderrutschen den Rutschenstahl

Ich weiß noch, wie ihr Herz drin schlug

Als ich sie drin zum Zahnarzt trug

‘s ist alles wieder gut, es war einmal!

Und jetzt ist sie auch ihr zu klein …

Von meinen drei‘n passt nun keiner mehr rein

Sie kann mir doch nicht Jacke wie Hose sein:

Steckt ein Spielzeug und ein Foto von Euch drei‘n

Als Zeichen an ein Menschenkind

Dass alle Kinder Bücher sind

Mit in die Hosen-Taschenpost hinein!

Vielleicht wird sie irgendwo auf der Welt

In einem fernen Land noch mal in Dienst gestellt

Und wenn sich darin irgendwann

Ein viertes Kind vergnügen kann

Ist das ein Schluss, der mir gefällt!

Хіба це не штани великого хлопця?

Посміхається мені зі старої сумки для одягу, га

Старий добрий друг

Свідок минулого

З голою попою і латками на коліні?

Тоді великий опустився аж до підборіддя

У ньому, коли я пішла з ним на прогулянку

Тоді багато хто з перехожих думав:

Іде батько по країні

Пара штанів під рукою без дитини

Але людина росте, як це влучно сказано

Зі штанцями, які йому призначені

Вони росли разом, і з часом

Були вони як зад і штани, він і його штани

З першого класу в дитячому садку

До ранця і початку школи

Потім, нарешті, зростання розділило їх

Так молодший брат поклав на спадщину

І довго з гордістю носила.

Але колись

Хіба в нього немає просто своєї сорочки?

Застібається спереду на блискавку

Такі речі залишаються в голові людини, чоловіче!

Час лікує всі рани, просто

Це також змушує власників маленьких штанів рости

Так у нього штани, засмаглі від страхів

Повністю знебарвилася від миття, сонця, піску та калюж

У їхніх кишенях колись багато марок

таємниці і скарби

Успадкував від сестри з важким серцем

І втретє відполірувала

Гірки сталеві на всіх дитячих гірках

Я все ще пам’ятаю, як там б’ється її серце

Коли я носив її всередину до стоматолога

Знову все добре, колись!

А тепер і їй замалий...

Ніхто з моїх трьох більше не підходить

Вона не може бути мені піджаком, як штанами:

Покладіть іграшку і фотографію вас трьох

Як знак людській дитині

Що всі діти - книги

Пошта в кишені штанів!

Може, вона буде десь у світі

Перекомісований у далекий край

А якщо в ньому колись

Четверта дитина може насолоджуватися

Це кінець мені подобається!