Die Kinder Von Izieu - Reinhard Mey

Sie war‘n voller Neugier, sie war‘n voller Leben

Die Kinder, und sie waren vierundvierzig an der Zahl

Sie war‘n genau wie ihr, sie war‘n wie alle Kinder eben

Im Haus in Izieu hoch überm Rhonetal

Auf der Flucht vor den Deutschen zusammengetrieben

Und hinter jedem Namen steht bitteres Leid

Alle sind ganz allein auf der Welt geblieben

Aneinandergelehnt in dieser Mörderzeit

Im Jahr vierundvierzig, der Zeit der fleiß‘gen Schergen

Der Spitzel und Häscher zur Menschenjagd bestellt

Hier wird sie keiner finden, hier oben in den Bergen

Die Kinder von Izieu, hier am Ende der Welt

Joseph, der kann malen: Landschaften mit Pferden

Théodore, der den Hühnern und Küh‘n das Futter bringt

Liliane, die so schön schreibt, sie soll einmal Dichterin werden

Der kleine Raoul, der den lieben langen Tag über singt

Und Elie, Sami, Max und Sarah, wie sie alle heißen:

Jedes hat seine Gabe, sein Talent, seinen Part

Jedes ist ein Geschenk, und keines wird man denen entreißen

Die sie hüten und lieben, ein jedes auf seine Art

Doch es schwebt über jedem Spiel längst eine böse Ahnung

Die Angst vor Entdeckung über jedem neuen Tag

Und hinter jedem Lachen klingt schon die dunkle Mahnung

Dass jedes Auto, das kommt, das Verhängnis bringen mag

Am Morgen des Gründonnerstag sind sie gekommen

Soldaten in langen Mänteln und Männer in Zivil

Ein Sonnentag, sie haben alle, alle mitgenommen

Auf Lastwagen gestoßen und sie nannten kein Ziel

Manche fingen in ihrer Verzweiflung an zu singen

Manche haben gebetet, wieder andre blieben stumm

Manche haben geweint und alle, alle gingen

Den gleichen Weg in ihr Martyrium

Die Chronik zeigt genau die Listen der Namen

Die Nummer des Waggons und an welchem Zug er hing

Die Nummer des Transports mit dem sie ins Lager kamen

Die Chronik zeigt, dass keines den Mördern entging

Heute hör‘ ich, wir soll‘n das in die Geschichte einreihen

Und es muss doch auch mal Schluss sein, endlich, nach all den Jahr‘n

Ich rede und ich singe und wenn es sein muss, werd‘ ich schreien

Damit unsre Kinder erfahren, wer sie war‘n:

Der Älteste war siebzehn, der Jüngste grad vier Jahre

Von der Rampe in Birkenau in die Gaskammern geführt

Ich werd‘ sie mein Leben lang sehn und bewahre

Ihre Namen in meiner Seele eingraviert

Sie war‘n voller Neugier, sie war‘n voller Leben

Die Kinder, und sie waren vierundvierzig an der Zahl

Sie war‘n genau wie ihr, sie war‘n wie alle Kinder eben

Im Haus in Izieu hoch überm Rhonetal

Вони були сповнені цікавості, вони були сповнені життя

Дітей, а їх було сорок чотири

Вони були такими, як ви, вони були такими ж, як усі діти

У будинку в Із'єу високо над долиною Рони

Потрапив під час втечі від німців

І за кожним іменем – гірке страждання

Всі залишилися самі на світі

Спираючись один на одного в цей вбивчий час

У сорок четвертому — час працьовитих прихвостнів

Шпигуна і викрадача наказали розшукувати

Ніхто їх тут, у горах, не знайде

Діти Із'єу тут, на краю світу

Йосип, який вміє малювати: пейзажі з кіньми

Теодор несе корм курям і коровам

Ліліан, яка так гарно пише, колись повинна стати поеткою

Маленький Рауль співає цілий день

І Елі, Самі, Макс і Сара, як їх усіх звуть:

Кожен має свій дар, свій талант, свою роль

Кожне з них є подарунком, і ніхто не буде від нього вирваний

Яких вони оберігають і люблять, кожен по-своєму

Але над кожною грою давно панує неприємне передчуття

Страх відкриття кожного нового дня

І за кожним сміхом темне повчання звучить

Що кожна машина, яка прийде, може принести загибель

Вони прийшли вранці в Чистий четвер

Солдати в довгих шинелах і чоловіки в цивільному

Сонячний день, забрали всіх, усіх із собою

Зустрічали вантажівки і вони не називали пункт призначення

Дехто в розпачі почав співати

Одні молилися, інші мовчали

Деякі плакали і всі, всі пішли

Той самий шлях до їхньої мученицької смерті

Літопис точно показує іменні списки

Номер вагона та до якого поїзда він прикріплений

Номер транспорту, який привіз їх до табору

Літопис свідчить, що ніхто не втік від убивць

Сьогодні я чую, що ми повинні залишити це в історії

І це має закінчитися, нарешті, через стільки років

Я буду говорити, я буду співати, а якщо доведеться, я буду кричати

Щоб наші діти дізналися, ким вони були:

Найстаршому було сімнадцять, а молодшому лише чотири

Провели з рампи в Біркенау в газові камери

Я буду їх бачити і зберігати все життя

Їх імена закарбувалися в моїй душі

Вони були сповнені цікавості, вони були сповнені життя

Дітей, а їх було сорок чотири

Вони були такими, як ви, вони були такими ж, як усі діти

У будинку в Із'єу високо над долиною Рони