Der Irrende Narr - Reinhard Mey

Dem Haus den Rücken zugewandt

Die graue Mütze in der Hand

Sein Blick zur Seite, halb zurück

Ein Hund folgt knurrend ihm ein Stück

Er zögert, bleibt noch einmal steh’n

Und wendet sich im Weitergeh’n

Zurück zu dem, was einmal war —

Der irrende Narr

Ein Weiser, seiner Welt entfloh’n

Halb Heil’ger, halb verlor‘ner Sohn

Spricht zu sich selbst in seinem Trott

Und plaudert mit dem lieben Gott —

Der irrende Narr

Sein Blick, verwaschen wie sein Kleid

Vom Wind, vom Regen, von der Zeit

Und von der Sonne ausgebleicht

Und so schwer, wie sein Brotkorb leicht

Die Schuh' erbärmlich wie sein Rock

Die Glieder wie sein Wanderstock

Und wie sein Sinn unbeugsam starr —

Der irrende Narr

War’s Antiochus im heil’gen Land

Der Fall von Flandern und Brabant

War’s Zuidcote oder Stalingrad

Das ihm die Seele zerbrochen hat

Mit seinem Gestern zum Geleit

Verliert er sich in Raum und Zeit

Und wird sein Heut' nicht mehr gewahr —

Der irrende Narr

So zieht er weiter für und für

So steht er draußen vor der Tür

Und bittet um ein wenig Brot

Er riecht nach Armut und bitt’rer Not

Du gibst ihm reichlich Brot und Wein

Aber du bittest ihn nicht herein

Er dankt und lächelt sonderbar —

Der irrende Narr

Dem Haus den Rücken zugewandt

Die graue Mütze in der Hand

Sein Blick zur Seite, halb zurück

Ein Hund folgt knurrend ihm ein Stück

Er zögert, bleibt noch einmal steh’n

Und wendet sich im Weitergehn

Zurück zu dem, was einmal war —

Der irrende Narr

Назад до дому

Сірий ковпак у руці

Його погляд убік, наполовину назад

Трохи за ним йде собака, гарчить

Він вагається, знову зупиняється

І починає рухатися далі

Повернутися до того, що було раніше —

Дурень, що помиляється

Мудрець, який втік зі свого світу

Напівсвятий, наполовину блудний син

Розмовляє сам із собою у своїй колії

І балакає з милим Господом —

Дурень, що помиляється

Його очі вимиті, як його сукня

Від вітру, від дощу, від часу

І вибілений сонцем

І такий важкий, як його хлібний кошик легкий

Туфлі жалюгідні, як його пальто

Кінцівки, як його палиця

І як його розум непохитно жорсткий —

Дурень, що помиляється

Чи був це Антіох на святій землі

Справа Фландрії та Брабанта

Чи був це Зуйдкот чи Сталінград

Це зламало його душу

Зі своїм вчорашнім супроводом

Він втрачає себе в просторі і часі

І вже не знає свого сьогодні —

Дурень, що помиляється

Тому він рухається далі й далі

Тому він стоїть за дверима

І просить трохи хліба

Від нього пахне бідністю і гіркою потребою

Ви даєте йому багато хліба й вина

Але ти його не запрошуєш

Він дякує і дивно посміхається —

Дурень, що помиляється

Назад до дому

Сірий ковпак у руці

Його погляд убік, наполовину назад

Трохи за ним йде собака, гарчить

Він вагається, знову зупиняється

І повертається під час ходьби

Повернутися до того, що було раніше —

Дурень, що помиляється