Das Haus an der Ampel - Reinhard Mey

Manchmal fahre ich aus 'ner alten Gewohnheit

'Ne Ausfahrt zu spät von der Autobahn raus

Dann nehm' ich den Schleichweg durchs Dorf bis zur Ampel

Dann halt ich genau vor meinem Elternhaus

Da steht es noch immer wie vor hundert Jahr’n

Als wir darin lebten, uneitel und schlicht

Ein bisschen verwittert, ein bisschen verlassen

Das Gartentor offen, im Flurfenster Licht

Die Farbe der Haustür ist abgeblättert

Das Fensterchen darin hat einen Sprung

Der Klingelknopf über dem Namen verrostet

Doch die Glocke klingt wie in der Erinnerung, uh

Meine Mutter macht auf, ihre Hände zittern wie immer ein wenig

Es riecht nach Kaffee und ein bisschen nach Rauch

Obwohl Vater ja angeblich schon lange nicht mehr raucht

Ich seh' ihn im Sessel vor seinem alten Röhrenradio

Die Augen geschlossen und er dirigiert

Seinen Mozart, ich habe ihm rot auf der Skala

Seine Lieblingssender mit Edding markiert

In der Diele hängt dieser Trevira-Mantel

Die steinalte Katze schnurrt leis vor sich hin

Wie seh’n mich die beiden, was werden sie sagen

Jetzt wo ich selbst so grau wie sie geworden bin?

Uh

Auf dem Küchentisch steht das Glas Pulverkaffee

Der Topf mit dem Tauchsieder, vorsintflutlich

Der Kühlschrank beklebt mit Postkarten und Zetteln

Ach, ich könnt' euch was erzählen, sag' ich

Wie wir mit den Kindern die Dahlien gepflanzt haben

In eurem Garten, um sie Jahr für Jahr

Dann mühselig aus der gefrorenen Erde wieder auszugraben

Wenn der Winter da war

Und vorm Haus träumte Fred auf der Schaukel vom Fliegen

Ihr habt sie dort mal nur für ihn aufgestellt

Fred ist groß und ist tatsächlich Flieger geworden

Und fliegt riesen Flugzeuge um die ganze Welt, uh

Tja, so trägt der Dreisatz, den ihr mit ihm übtet

Noch einmal seine späten Früchte, wie gut

Die drei mit euch lesen und schreiben lernten

«Olaf malt Uta und Fu ruft tut»

Wisst ihr noch wie Lulu in eurem Backofen

Ihre Fimo-Tiere ausgehärtet hat?

Und wie sie mit Mutter am Küchentisch malte

Schier unermüdlich, Blatt für Blatt

Nun, Lulu ist heute eine Silberschmiedin

Sie singt, malt und kocht, da fällst Du auf die Knie

Und Mutter sagt: «Junge, hast du getrunken?»

«Aber Mutter», sag' ich, «Das mach ich doch nie!», uh

«Aber Mutter, das mach ich doch nie»

Und Großenkel habt ihr, ja, ganz wunderbare

So freundliche kleine, also ich sag'

Die werdet ihr lieben, die singen und tanzen

Und malen den lieben, langen Tag

Und ich?

Nun, ich mach' immer noch diese Lieder

Ihr wisst ja, das wollte ich immer schon gern

Ob man davon leben kann, was soll ich sagen?

Eh zu spät, dass ich noch was Richtiges lern'

Ich träume noch oft wie als Kind

Ich hole euch mit meinem goldenen Motorboot

Von der Arbeit ab und wir fahr’n nach Paris

Und in der Kajüte macht Mutter das Abendbrot, uh

Vater steht auf, legt die Frankfurter Zeitung

In den Karton für das Altpapier

Den hattet ihr ausgelegt mit Ahornblättern

Für den verletzten Igel, den Max und ihr

Eines Abends am Straßenrand aufgelesen und liebevoll aufgepäppelt habt

Eh ihr ihm im Laubhaufen hinten im Garten

Ein sicheres Quartier und die Freiheit gabt

Und, ja, Max ist gegang’n, Max hat alles geseh’n

Die dunkelsten Nächte und den hellsten Schein

Immer ein bisschen weiter, immer allen voran

Immer auf seinem Weg und ganz allein, uh

Ach, was erzähl' ich euch hier?

Das wisst ihr doch alles längst

Da oben auf eurem Wolkenthron

Hupen und blinken hinter mir, die Ampel ist grün

Ist ja gut, ist ja gut, ist ja gut, ich fahre ja schon, uh

Іноді я виїжджаю зі старої звички

Пізній з’їзд з автобану

Потім іду потайною стежкою через село до світлофора

Тоді я зупиняюся прямо перед будинком батьків

Він досі там, як і сто років тому

Коли ми в ньому жили, невибагливі і невибагливі

Трохи обвітрений, трохи покинутий

Садові ворота відкриті, світло у вікні коридору

Фарба на вхідних дверях відклеїлася

Вікно в ньому має тріщину

Кнопка дзвінка над назвою заіржавіла

Але дзвінок дзвонить, як у пам'яті, е

Мама відчиняє двері, у неї, як завжди, трохи тремтять руки

Пахне кавою і трохи димом

Хоча батько, начебто, давно не курить

Я бачу його в кріслі перед його старим ламповим радіо

Очі закриті і він диригує

Його Моцарт, я поставив йому червоний на шкалі

Позначив свої улюблені станції Еддінгом

Це пальто Тревіра висить у передпокої

Дуже старий кіт тихенько муркоче собі

Як мене бачать, що скажуть

Тепер, коли я посивів, як вона?

ну

Стакан розчинної кави стоїть на кухонному столі

Горщик із занурювальним нагрівачем, допотопний

Холодильник завалений листівками та записками

О, я міг би тобі щось сказати, кажу

Як ми з дітьми садили жоржини

У вашому саду, навколо них рік за роком

Потім з працею знову викопати його з мерзлої землі

Коли прийшла зима

А перед будинком Фред мріяв літати на гойдалках

Ви поклали їх туди тільки для нього

Фред великий і насправді став авіатором

І літає великими літаками по всьому світу

Ну, це правило трьох, яке ви практикували з ним

Знову це також пізні плоди

Ці троє навчилися читати й писати разом із вами

«Олаф малює Уту, а Фу кличе робить»

Пам'ятаєте, як Лулу у вашій печі

загартував ваших тварин з полімерної глини?

І як вона малювала з мамою за кухонним столом

Майже невтомно, аркуш за аркушем

Ну, Лулу сьогодні майстриня срібла

Вона співає, малює і готує, ти падаєш на коліна

А мама каже: "Хлопчик, ти випив?"

«Але мамо, — кажу я, — я ніколи цього не зроблю!», е-е

«Але мамо, я ніколи цього не роблю»

А у вас є правнуки, так, чудові

Такі привітні маленькі, кажу я

Ви полюбите тих, хто співає і танцює

І намалюй дорогий, довгий день

І я?

Ну, я все ще пишу ці пісні

Знаєш, я завжди цього хотів

Чи можна цим заробляти на життя, що я можу сказати?

Мені вже пізно вчитися чогось справжнього

Я все ще мрію, як і коли був дитиною

Я доставлю тебе на своєму золотому моторному човні

З роботи і ми їдемо в Париж

А в каюті мама готує вечерю

Батько встає, кладе Frankfurter Zeitung

У ящик для макулатури

Ви виклали його кленовим листям

Для пораненого їжака, Макса і вас

Одного вечора ви підібрали його на узбіччі і з любов’ю вилечили

Перед вами він у купі листя на задньому саду

Безпечне приміщення і свободу дали

І так, Макс пішов, Макс усе бачив

Найтемніші ночі і найяскравіше сяйво

Завжди трохи далі, завжди попереду зграї

Завжди в дорозі і зовсім один, е

Ой, що я тобі тут кажу?

Ви вже все це знаєте

Там, на твоєму хмарному троні

За мною гудки та мигалки, світлофор зелений

Це добре, це добре, це добре, я йду