Antje - Reinhard Mey

Antje steht in ihrem Imbiß im Dorf an der B 10

Legt Papierservietten nach und wischt über den Tresen

Die Tür geht auf und zu, Leute kommen.

Leute gehen

Das ist schon seit dem Urknall immer so gewesen

Antje wollte immer reisen, Antje wollte weit fort

Von den Tellern in die Welt und ist doch immer geblieben

Sie hängt nun mal an ihrem kleinen, grauen Ort

Wo sie die Menschen liebt und die Menschen sie lieben

Und jeder Trucker, der hungrig auf ihren Parkplatz rollt

Weiß, Antje, Antje, Antje hat ein Herz aus Gold

Antje kennt alle Filme, jeden großen Roman

Antje kennt sie alle, ihre durstigen Gesichter

Antje ist klug und weise und Antje schreibt an

Für die Beladenen, die heimlichen Trinker und Dichter

Antje hat einen Hund, der nicht beißt und nicht bellt

Derwarten kann mit der Gelassenheit eines Hundes

Der erkannt hat.

die Schwerkraft regiert die Welt

Und daß früher oder später etwas schmackhaftes, rundes

Von irgendeinem Teller für ihn auf den Boden rollt

Antje, Antje, Antje hat ein Herz aus Gold

Antje hat vor gar nichts Angst, Antje hat Mut

Sie kennt dein Geheimnis und hütet es gut

Sie kennt deinen Kummer, sie weiß wie das ist

Wenn du fertig mit der Welt und ganz am Boden bist

Dann hat sie für dich ein Überlebenselixier

Eine Mahlzeit, eine Schulter und ein Quartier

Und ist ein Tief in deiner Seele aufgezogen:

Über Antjes Imbiß steht ein Regenbogen!

Antje lehnt am Grill und lacht mit ihrem kirschroten Mund

Über ihrer Tür scheint die vertraute Leuchtreklame

Antje ist immer da, Antje hat immer offen und

Der kleine Raum ist rappelvoll wie eine Notaufnahme

Für alle dies nach Labung für Leib und Seele verlangt

Nach Trost und Rat.

nach Fritten und nach Frikadellen

Und wenn dein Lebensschiff in schwerem Wetter schwankt

Sie richtet’s wieder auf, und rettet dich aus den Stromschnellen

Antje sieht, wenn eine Träne in deine Pommes rollt

Antje, Antje, Antje hat ein Herz aus Gold

Антьє знаходиться у своєму закусочній у селі на B 10

Одягає паперові серветки і витирає прилавок

Двері відкриваються і зачиняються, приходять люди.

люди йдуть

Так було завжди з часів Великого вибуху

Антьє завжди хотіла подорожувати, Антьє хотіла бути далеко

З тарілок у світ і все ж таки залишився назавжди

Він просто висить на своєму маленькому сірому місці

Де вона любить людей і люди люблять її

І кожен далекобійник, який заїжджає на їхню стоянку голодний

Білий, Антьє, Антьє, у Антьє золоте серце

Антьє знає всі фільми, кожен чудовий роман

Антьє знає їх усіх, їхні спраглі обличчя

Антьє розумна і мудра, і Антьє йому пише

Для навантажених, таємних п’яниць і поетів

У Антьє є собака, яка не кусається і не гавкає

Він може чекати з спокоєм собаки

хто впізнав.

гравітація править світом

І що рано чи пізно щось смачне, кругленьке

Котити для нього якусь тарілку на підлогу

Антьє, Антьє, у Антьє золоте серце

Антьє нічого не боїться, Антьє має мужність

Вона знає вашу таємницю і добре її оберігає

Вона знає твоє горе, вона знає, що це таке

Коли ви закінчите зі світом і повністю розгубитеся

Тоді вона має для вас еліксир виживання

Їжа, плече і чверть

І чи є в твоїй душі низько:

Над снек-баром Antje's веселка!

Антьє спирається на решітку й сміється своїм вишнево-червоним ротом

Над її дверима світить знайома неонова вивіска

Антьє завжди поруч, Антьє завжди відкрита і

Маленька кімната заповнена, як відділення невідкладної допомоги

Бо все це вимагає освіження для тіла і душі

Для комфорту та поради.

після картоплі фрі і після фрикадельок

І коли твій корабель життя хитається у важку погоду

Вона знову виправляє його і рятує вас від порогів

Антьє бачить, як у твою картоплю фрі котиться сльоза

Антьє, Антьє, у Антьє золоте серце