An meinen Bleistift - Reinhard Mey

Du liegst so leicht in meiner Hand und ich schreibe mit dir

Mit deiner dunklen Seele meine Verse auf’s Papier

Das haben du und ich wohl schon viel hundert Mal getan

Schon manche Zeile sind wir zwei ein merkwürdiges Gespann

Du wirst zu meinen Liedern und du verzehrst dich für mich

Zeit für ein Dankeschön, heut schreib ich eins mit dir für dich

In langen, bangen Stunden hab' ich an dir rumgekaut

Hab' dir an mir verzweifelnd meine Ängste anvertraut

Doch irgendwann ist immer ein Gedanke aufgeblitzt

Ich hab' dich stumpf geschrieben und dich wieder angespitzt

Und hab' ich mich vergaloppiert und schrieb ich wie im Trance

Ließt du dich ausradier’n und gabst mir eine zweite Chance

Verschwiegener, guter Gefährte meiner Einsamkeit

Es zieht sich deine Fährte durch meine Lebenszeit

Mal hart, mal weich, mal traurig, mal Güte und mal Gift

Schwermütig oder zärtlich, wie der Herr, so der Stift

Und manchmal wie besessen, schrieb ich die ganze Nacht

Und du hast unermüdlich gute Mine dazu gemacht

Mein grün-weiß längsgestreifter Freund, du hast dich aufgebraucht

Hast dein ganzes Graphit in meinen Fingern ausgehaucht

Und wenn mein alter Bleistifthalter dich auch nicht mehr hält

Dann heißt's wohl Abschied nehmen, Stummel, so ist die Welt

Ich werd dich nicht vergessen, im Lied lebst du ja fort

Mit deinem Duft von Zedernholz, hab' Dank für jedes Wort

Ти так легко лежиш у моїй руці, і я пишу з тобою

З твоєю темною душею мої вірші на папері

Ми з вами, мабуть, робили це сотні разів

Вже деякі лінії ми двоє дивна команда

Ти стаєш моїми піснями і сумуєш за мною

Час подякувати, сьогодні я пишу для вас один із вами

Довгими тривожними годинами я жував тебе

Я в розпачі довіряв тобі свої страхи

Але в якийсь момент завжди промайнула думка

Я написав тобі тупо і знову загострив тебе

А я мчав галопом і писав, наче в трансі

Ти дозволив стерти себе і дав мені другий шанс

Стриманий, добрий супутник моєї самотності

Твій слід пролягає через все моє життя

Часом твердим, часом м’яким, часом сумним, часом добром, а часом отрутою

Скорбний чи ніжний, як Господь, як перо

А іноді, одержимо, писав цілу ніч

І ти вкладав у нього невтомно добрі мої

Мій друже в зелено-білу смужку, ти втомився

Видихнув весь твій графіт у моїх пальцях

Навіть якщо мій старий тримач для олівців теж тебе більше не тримає

Тоді настав час прощатися, стабнику, такий світ

Я тебе не забуду, ти живеш у пісні

З твоїм ароматом кедра дякую тобі за кожне слово