Alleinflug - Reinhard Mey

Ich kann mich noch an jenem Vormittag seh’n

In der Frühsommersonne am Hangartor steh’n

Nach dem Hochdecker schielen, der mir gut bekannt

In der Brise leis' knarrend am Vorfeldrand stand

Und dann höre ich sagen, es sei wohl soweit

Und ich rein in die Kiste, verlier' keine Zeit

Auf dem Rollweg durch’s Gras, das sich im Luftstrom wiegt

In die Bahn, die in flimmerndem Licht vor mir liegt

Der Wind in den Streben

Ein Rütteln, ein Beben

Dann endlich abheben

Mit einem Mal schweben

Ein Blick auf die Spielzeugwelt unten voraus

Über mir nur die Tiefe des endlosen Blaus

Und eindreh’n und neigen

Ausrollen und steigen

In rauschendem Reigen

In sprachlosem Schweigen

Sich winzig zu wissen und zugleich so groß

Erhaben und glücklich und schwerelos

Einen Gedanken lang, einen Augenblick bloß

Ich kam mir beim Abstellen vorm Hangartor

Wie Lindbergh nach seinem Atlantikflug vor

Ich kam seitdem von mancher Reise nach Haus

Aber so stolz wie damals stieg ich nie wieder aus

Ich kenn' Himmelhunde zu Haus, in der Luft

Sowas von abgebrüht, sowas von ausgebufft

Aber keinen, selbst wenn er die Umlaufbahn fliegt

Der zurückdenkt und nicht doch glänzende Augen kriegt

Der Wind in den Streben

Ein Rütteln, ein Beben

Dann endlich abheben

Mit einem Mal schweben

Ein Blick auf die Spielzeugwelt unten voraus

Über mir nur die Tiefe des endlosen Blaus

Und eindreh’n und neigen

Ausrollen und steigen

In rauschendem Reigen

In sprachlosem Schweigen

Sich winzig zu wissen und zugleich so groß

Erhaben und glücklich und schwerelos

Einen Gedanken lang, einen Augenblick bloß

Seit dem Tag habe ich wohl manche Ölspur gelegt

Ist mir manch' kalte Bö' um die Nase gefegt

Hab' ich grimmig manche Wetterkarte zerpflückt

Mich in muffigen Flugplatzcafés rumgedrückt

Und doch muss ich nach jedem Kondensstreifen seh’n

Mich nach allen Motorengeräuschen umdreh’n

Und bei jedem Start kribbelt es doch ganz egal

Zum wievielten Mal, noch wie beim ersten Mal

Der Wind in den Streben

Ein Rütteln, ein Beben

Dann endlich abheben

Mit einem Mal schweben

Ein Blick auf die Spielzeugwelt unten voraus

Über mir nur die Tiefe des endlosen Blaus

Und eindreh’n und neigen

Ausrollen und steigen

In rauschendem Reigen

In sprachlosem Schweigen

Sich winzig zu wissen und zugleich so groß

Erhaben und glücklich und schwerelos

Einen Gedanken lang, einen Augenblick bloß

Я все ще бачу себе того ранку

Стоячи на ранньому літньому сонці біля дверей ангару

Примружившись до хай-декера, який я добре знаю

Стоячи на краю фартуха, тихо скрипить на вітерці

А потім я чую, як люди кажуть, що пора

А я в коробці, не гайте часу

На руліжній доріжці крізь траву, що гойдається від повітряної течії

У потяг, що лежить переді мною в мерехтливому світлі

Вітер у стояках

Тремтіння, тремтіння

Тоді, нарешті, злетіти

Раптом пливе

Погляд уперед на світ іграшок внизу

Наді мною лише глибина безкрайньої блакиті

І крутити, і нахиляти

Розкачати і піднятися

У поривчастому хороводі

У безмовній тиші

Знати, що ти маленький і такий великий водночас

Піднесений і щасливий і невагомий

Лише думка, лише мить

Я відчув, що паркуюся перед дверима ангару

Як Ліндберг перед його польотом в Атлантику

Відтоді я повертався додому з багатьох подорожей

Але я ніколи не був таким гордим, як тоді

Я знаю небесних собак вдома, в повітрі

Щось від черствих, щось від кмітливих

Але жодного, навіть якщо він вилетить на орбіту

Хто думає назад і не має світлих очей

Вітер у стояках

Тремтіння, тремтіння

Тоді, нарешті, злетіти

Раптом пливе

Погляд уперед на світ іграшок внизу

Наді мною лише глибина безкрайньої блакиті

І крутити, і нахиляти

Розкачати і піднятися

У поривчастому хороводі

У безмовній тиші

Знати, що ти маленький і такий великий водночас

Піднесений і щасливий і невагомий

Лише думка, лише мить

З того дня я, мабуть, заклав деякі сліди олії

Багато холодних поривів облетіло мій ніс

Я похмуро розібрав багато карт погоди

Метатися в затхлих кафе аеропорту

І все ж мені доводиться перевіряти кожен слід

Я обертаюся після всіх шумів двигуна

І щоразу, коли ви починаєте, це не має значення

У якийсь раз, як і вперше

Вітер у стояках

Тремтіння, тремтіння

Тоді, нарешті, злетіти

Раптом пливе

Погляд уперед на світ іграшок внизу

Наді мною лише глибина безкрайньої блакиті

І крутити, і нахиляти

Розкачати і піднятися

У поривчастому хороводі

У безмовній тиші

Знати, що ти маленький і такий великий водночас

Піднесений і щасливий і невагомий

Лише думка, лише мить