3. Oktober '91 - Reinhard Mey

Ein ungewohnter Hauch von Feiertag liegt auf der Stadt.

Kein Stau, kein Lärm, die Schienen der Strassenbahn glaenzen matt

n der Vormittagssonne.

Noch ein Spaetsommeridyll!

Die Laeden sind geschlossen, all die Fahnen haengen still.

Seit vierundzwanzig Jahr’n ist Mehmet in der Giesserei.

Seit vierundzwanzig Jahr’n kommt er hier jeden Tag vorbei.

Heut hat er keine Eile.

Er kann im Voruebergehn im TV-Shop im Schaufenster die Feierstunde sehn:

Dreiduzendfach der Praesident von einer Monitorwand,

Und es geht um Recht und Freiheit — fuer jeden in diesem Land.

Mehr als die Haelfte seines Lebens arbeitet er hier.

Zwei Toechter und ein Sohn sind aufgewachsen im Revier.

Seine Kollegen moegen ihn, still und gewissenhaft,

Drei Zimmer und ein Ford Escort, ja, Mehmet hat’ls geschafft,

Mit Ueberstunden auch mal ein Besuch in der Tuerkei.

Ein Angetrunk’ner streift ihn, eine kleine Rempelei,

Und lallend dreht der Mann sich um, bierduenstend und verschwitzt,

Und Mehmet sieht die Klinge nicht, die hinter ihm aufblitzt,

Und grundlos, wie von Sinnen, sticht der Fremde auf ihn ein,

Und das Fernsehbild wird dunkelrot und er faellt wie ein Stein.

Und die Leute auf der Strasse?

Alle haben sie’s gesehn,

All die unbescholt’nen Muerger, die im Halbkreis um ihn stehn.

Keiner hat ihn beigestanden, keinem kommt es in den Sinn,

Ihm zu helfen, ihm zt troesten, keiner kniet sich zu ihm hin.

Und im Fernsehn dingen sie die Strophe von der Einigkeit.

Und der Notarztwagen kommt nach einer halbe Ewigkeit.

Und sie reinigen das Pflaster, dort, wo er noch eben lag.

Und eigentlich war heut fuer alle doch ein guter Tag —

Doch seit den Vier-Uhr-Nachrichten ist der Tag nicht mehr gut,

Da sind noch nur Schmerz und Trauer, und mir ist zum Heul’n

zumut'.

Над містом висить незнайомий подих свята.

Ні пробок, ні шуму, тьмяно сяють рейки трамвая

n ранкове сонце.

Ще одна ідилія пізнього літа!

Магазини закриті, всі прапори висять.

Мехмет працює в ливарному цеху двадцять чотири роки.

Він приходить сюди щодня протягом двадцяти чотирьох років.

Він сьогодні нікуди не поспішає.

Проходячи повз, він може побачити церемонію в телемагазині у вітрині:

Три десятки разів президент зі стіни монітора,

І це про справедливість і свободу — для кожного в цій країні.

Тут він працює більше половини життя.

У Рев’єрі виросли дві доньки та син.

Його колеги, як він, тихий і сумлінний,

Три кімнати і Ford Escort, так, Мехмет зробив це,

З овертаймом також візит до Туреччини.

П'яний стукається об нього, трохи штовхаючись,

І лепечучи, чоловік обертається, розпарений і спітнілий,

І Мехмет не бачить леза, що блимає за ним,

І без причини, ніби з глузду, незнайомець його коле,

А телевізійна картинка стає темно-червоною і падає, як камінь.

А люди на вулиці?

Вони всі це бачили

Усі бездоганні Мюргери, які стоять півколом навколо нього.

Ніхто не стояв біля нього, ніхто не думає

Щоб допомогти йому, втішити його, ніхто не стає перед ним на коліна.

А по телевізору лунають вірші про єдність.

А швидка приїжджає, здається, вічно.

І чистять тротуар, де він щойно лежав.

І насправді сьогодні був добрий день для всіх —

Але після четвертої новини день не був добрим

Є тільки біль і смуток, а плакати хочеться

настрій'.