Зимним вечером на сеновале - Олег Митяев

Снег сено запорошил

сквозь щели под потолком.

Я сено разворошил

и встретился с мотыльком.

Мотылек, мотылек,

от смерти себя сберег,

забравшись на сеновал.

Выжил, зазимовал.

Выбрался и глядит,

как «летучая мышь"чадит,

как ярко освещена

бревенчатая стена.

Приблизив его к лицу,

я вижу его пыльцу

отчетливей, чем огонь,

чем собственную ладонь.

Среди вечерней мглы

мы тут совсем одни.

И пальцы мои теплы,

как июльские дни.

Сніг сіно запорошив

крізь щілини під стелею.

Я сіно розворушив

і зустрівся з метеликом.

Метелик, метелик,

від смерті себе зберіг,

забравшись на сіняв.

Вижив, зазимував.

Вибрався і дивиться,

як «кажан» чадить,

як яскраво освітлена

зроблена з колод стіна.

Наблизивши його до особи,

я бачу його пилок

виразніше, ніж вогонь,

ніж власну долоню.

Серед вечірньої імли

ми тут зовсім одні.

І пальці мої теплі,

як липневі дні