В Александровском саду - Олег Митяев

Кто бы нам ни говорил,

Мы пока не понимали,

Хоть и вежливо кивали,

Что среди других светил

Этот в ночь летящий сад

Эти фонари и песни

И вся жизнь, когда мы вместе,

Не воротятся назад.

В Александровском саду,

Как пером, судьба коньками

Чертит всё, что будет с нами

В наступающем году.

Попадём ли мы в беду,

Или в чём-то преуспеем,

Прочитать мы не сумеем

По каракулям на льду.

Будет утро за окном,

И будильник тикать будет,

И пускай тебя разбудит

Тот, кто так тебе знаком.

Может, будет, может, нет,

Может, время всё остудит —

Всё равно, пусть это будет

Хоть в ближайшие сто лет.

В Александровском саду

Ветер клейкими листками

И далёкими гудками

Шепчет нам, что на роду

В наших правилах простых

Нам предписано от века

Оставаться человеком

В обстоятельствах любых.

С лязгом дёрнется вагон.

Будет долгая разлука.

Ах, какая это мука —

Этот злой тягучий сон!

Но потом сквозь мокрый снег

Ты вернёшься в это утро —

Значит, сверху кто-то мудро

Так спланировал наш век.

В Александровском саду,

В мишуре предновогодней

Позабудем на сегодня

Мы потери и беду.

Снег шампанским обольём,

В небо шарики отвяжем,

Только вслух пока не скажем

Никому, за что мы пьём.

Хто би нам не казав,

Ми поки не розуміли,

Хоч і ввічливо кивали,

Що серед інших світил

Цей вночі літаючий сад

Ці ліхтарі та пісні

І все життя, коли ми разом,

Не повернуться назад.

В Олександрівському саду,

Як пером, доля ковзанами

Чортить все, що буде з нами

У наступному році.

Потрапимо ми в біду,

Або в чомусь досягнемо успіху,

Прочитати ми не зуміємо

По каракулях на льоду.

Буде ранок за вікном,

І будильник цокатиме,

І нехай тебе розбудить

Той, хто так тобі знайомий.

Може, буде, може, ні,

Може, час все остудить —

Все одно, хай це буде

Хоч у найближчі сто років.

В Олександрівському саду

Вітер клейкими листками

І далекими гудками

Шепче нам, що народу

У наших правилах простих

Нам наказано від століття

Залишатися людиною

В обставинах будь-яких.

З брязкотом смикнеться вагон.

Буде довга розлука.

Ах, яке це борошно —

Цей злий тягучий сон!

Але потім крізь мокрий сніг

Ти повернешся цього ранку—

Значить, зверху хтось мудро

Так спланував наш вік.

В Олександрівському саду,

У мішурі передноворічної

Забудемо на сьогодні

Ми втрати і біду.

Сніг шампанським обіллям,

У небо кульки відв'яжемо,

Тільки вголос поки не скажемо

Нікому, за що ми п'ємо.