Солнечное затмение - Олег Митяев, Константин Тарасов

По приказу мы стреляли и, стреляя,

Я дрожал, как отлетающие души.

Запишите меня в список негодяев,

Если он теперь еще кому-то нужен.

Запишите, запишите меня в список,

Только вряд ли это что-нибудь изменит…

Никакая боль не будет мне сюрпризом,

Ведь за столько лет мы превратились в тени.

И за столько лет мы живы почему-то.

Как же так, что разобраться не приспело?

Это ж сколько люди видели салютов?!

Но, конечно же, ни одного расстрела.

Припев: За Уралом с лозунгами рьяными

Пятилетка шла, как полагается,

А мы в дупель напивались пьяными,

Чтоб не сомневаться и не каяться.

А в то лето было жарко, воздух каменный,

Днем мне матери их снились, было муторно.

А всю ночь, чтоб заглушались вопли в камерах,

Во дворе мотором харкала полуторка.

Мы топили в страхах заповедь Христову,

Было тошно, было жутко, было гадко,

Но за Родину, вождей внимая слову,

Мы душили сумасшедшие догадки.

Припев: А мальчики коптили стекла на костре,

Чтоб смотреть на солнце в затмение.

Сколько было радости в той поре?!

Сколько было лет еще до прозрения?!

Сколько раз потом из оттепели в оттепель

Красных флагов отсыревшею материей

Накрывали после драки их?!

И вот теперь

Снова оттепель — а я не верю ей.

Снова оттепель, и снова верь — а я не верю ей.

По приказу мы стреляли и, стреляя,

Я дрожал, как отлетающие души.

Запишите меня в список негодяев,

Если он теперь еще кому-то нужен.

За наказом ми стріляли і, стріляючи,

Я тремтів, як душі, що відлітають.

Запишіть мене в список негідників,

Якщо він тепер ще комусь потрібен.

Запишіть, запишіть мене в список,

Тільки навряд чи це щось змінить…

Ніякий біль не буде мені сюрпризом,

Адже за стільки років ми перетворилися на тіні.

І за стільки років ми живі чомусь.

Як же так, що розібратися не прийшло?

Це скільки люди бачили салютів?!

Але, звичайно ж, жодного розстрілу.

Приспів: За Уралом з гаслами завзятими

П'ятирічка йшла, як годиться,

А ми в дупель напивалися п'яними,

Щоб не сумніватися і не каятися.

А в то літо було жарко, повітря кам'яне,

Вдень мені матері їх снилися, було нудно.

А всю ніч, щоб заглушалися крики в камерах,

У дворі мотором харкала півторка.

Ми топили в страхах заповідь Христову,

Було нудно, було страшно, було бридко,

Але за Батьківщину, вождів слухаючи слово,

Ми задушили божевільні здогади.

Приспів: А хлопчики коптили шибки на вострині,

Щоб дивитися на сонце в затемнення.

Скільки було радості в той час?!

Скільки було років ще до прозріння?!

Скільки разів потім з відлиги у відлигу

Червоних прапорів матері, що відсиріла.

Накривали після бійки їх?

І от тепер

Знову відлига — а не вірю їй.

Знову відлига, і знов вір — а я не вірю їй.

За наказом ми стріляли і, стріляючи,

Я тремтів, як душі, що відлітають.

Запишіть мене в список негідників,

Якщо він тепер ще комусь потрібен.