Праздник - Олег Митяев, Константин Тарасов

А вчера приглашали попеть

Люди милые, но незнакомые.

Я им пел, чтобы дом их согреть,

Свои старые песни и новые.

Только песни-то стали не те,

По-другому поется и дышится.

Мы в разлуке уже столько лет,

Не болит ничего и не пишется.

Хоть бы раз суета нас свела —

Пусть больными, плешивыми.

Ах, какая бы встреча была,

Если б все были живы мы.

А с чего бы, казалось, хандрить?

Ты такой же почти, и гитара та,

И хозяйка какая смотри…

Ну чего же еще тебе надо-то?

А я слышал — гитара врала,

И слова были лживыми…

А какая бы встреча была,

Если б все были живы мы.

Я ушел, чтобы весел был дом,

Хоть шептала хозяйка: Обидимся!

Почему мы так глупо живем?!

Почему мы так долго не видимся?!

А вчора запрошували поспівати

Люди милі, але незнайомі.

Я ним співав, щоб будинок їх зігріти,

Свої старі пісні та нові.

Тільки пісні стали не ті,

По-іншому співається і дихається.

Ми в розлуці вже стільки років,

Не боить нічого і не пишеться.

Хоч би раз суєта нас звела—

Нехай хворими, плешивими.

Ах, яка була зустріч,

Якщо б усі були живі ми.

А чого б, здавалося, нудьгувати?

Ти, такий майже, і гітара та,

І господарка яка дивись…

Ну чого ще ще тобі треба?

А я чув — гітара брехала,

І слова були брехливими…

А яка би зустріч була,

Якщо б усі були живі ми.

Я пішов, щоб веселий був будинок,

Хоч шепотіла господиня: Образимося!

Чому ми так безглуздо живемо?!

Чому ми так довго не бачимося?!