Письмо из Африки - Олег Митяев, Константин Тарасов

Самолет на Африку отчалил,

Где сливово-черные зулусы,

Я тебя, конечно, опечалил,

Но какие я купил здесь бусы!

А еще изящных два браслета

Из камней дешевых, но красивых,

Ну и шляпу для тебя на лето,

Со шнурком, какую ты просила.

Не скучай!

Не скучай!

И в окно не гляди часами,

Ведь февраль — он короткий самый,

Ну, а в марте меня встречай.

Желтый рай февральской бирюзою

Слепит наше северное зренье,

Жаль, что всех цветов не взять с собою

Для тебя с причудливых деревьев.

Жаль, нельзя набрать в ладони ветер

И каскад, сползающий змеею,

Но, быть может, я срисую вечер

С ярко-красной, вспаханной землею.

Не скучай!

Не скучай!

И в окно не гляди часами,

Ведь февраль — он короткий самый,

Ну, а в марте меня встречай.

По слезам прирученных мустангов

Я недавно только догадался,

Что тебе ни бусы и ни манго

Не нужны, и лучше б я остался.

Там, в Москве, сейчас, наверно, слякоть

Или снега снова навалило,

И не скучно, если шить да стряпать…

Ну куда ж ты столько наварила?

Ведь никто сегодня не заглянет,

Спит наследник, и портфель уложен.

Ты на март не сетуй — он нагрянет,

Но приход скорейший невозможен.

Не скучай!

Не скучай!

И в окно не гляди часами,

Ведь февраль — он короткий самый,

Ну, а в марте меня встречай.

Літак на Африку відправився,

Де сливово-чорні зулуси,

Я тебе, звичайно, засмутив,

Але які я купив тут намисто!

А ще витончених два браслети

З каменів дешевих, але красивих,

Ну і капелюх для тебе на літо,

Зі шнурком, яку ти просила.

Не сумуй!

Не сумуй!

І в вікно не дивися годинами,

Адже лютий — він найкоротший,

Ну, а в березні мене зустрічай.

Жовтий рай лютневою бірюзою

Сліпить наш північний зір,

Шкода, що всіх квітів не взяти з собою

Для тебе з химерних дерев.

Шкода, не можна набрати в долоні вітер

І каскад, що сповзає змією,

Але, можливо, я змалюю вечір

З яскраво-червоною, зораною землею.

Не сумуй!

Не сумуй!

І в вікно не дивися годинами,

Адже лютий — він найкоротший,

Ну, а в березні мене зустрічай.

За сльозами приручених мустангів

Я нещодавно тільки здогадався,

Що тобі ні буси та ні манго

Не потрібні, і краще б я залишився.

Там, у Москві, зараз, мабуть, сльота

Або снігу знову навалило,

І не нудно, якщо шити та готувати…

Куди ж ти стільки наварила?

Адже ніхто сьогодні не загляне,

Спить спадкоємець, і портфель укладений.

Ти на березень не нарікай — він нагряне,

Але прихід якнайшвидший неможливий.

Не сумуй!

Не сумуй!

І в вікно не дивися годинами,

Адже лютий — він найкоротший,

Ну, а в березні мене зустрічай.