Намастэ - Олег Митяев

Мы вдвоем с товарищем не спали.

Мы курили тихо на веранде.

И зачем-то долго и подробно вспоминали

Наш последний сплав по Марсианди,

Теплые ночевки у порогов,

Неба планетарное движенье

И мою царицу, заскучавшую немного,

По столице и по возвращеньям.

Вспоминалась еще дорога,

Где тебе говорит любой:

«Я приветствую в тебе Бога, повстречавшегося со мной!»

Шапки Аннапурны, словно сахар,

Высились над молоком тумана.

Было ясно, что царицу и тибетский знахарь

Не излечит от самообмана.

Розовые мягкие ладошки

С розовыми лучиками пальцев,

И еще глаза в картине ночи, как у кошки,

От тебя и слуг твоих непальцев.

И кончалась когда дорога

У бамбукового огня,

Я приветствовал в тебе Бога, обнимающего меня.

Буйвола с прижатыми рогами,

Будто бы от страха или ветра,

На прощанье тонкими ты трогала руками,

И печали не было заметно.

Ты — обыкновенная царица,

Мне пора, как прежде, возвращаться,

Ну, а что в душе у нас у каждого творится —

И проводникам не догадаться.

Перед нами опять дорога

От порога большого дня,

И я приветствую в тебе Бога, отпускающего меня.

Мы вдвоем с товарищем не спали,

Мы курили тихо на веранде.

И зачем-то долго и подробно вспоминали

Наш последний сплав по Марсианди.

И воды утекло немного,

У царицы теперь другой,

Я приветствую в тебе Бога, выпивающего со мной.

19 января 2003

Ми вдвох із товаришем не спали.

Ми курили тихо на веранді.

І навіщось довго і докладно згадували

Наш останній сплав по Марсіанді,

Теплі ночівлі біля порогів,

Небо планетарний рух

І мою царицю, що занудьгувала трохи,

По столиці і по поверненнях.

Згадувалась ще дорога,

Де тобі каже кожен:

«Я вітаю в тебе Бога, який зустрівся зі мною!»

Шапки Аннапурни, як цукор,

Височіли над молоком туману.

Було ясно, що царицю і Тибетський знахар

Не вилікує від самообману.

Рожеві м'які долоні

З|із| рожевими промінчиками пальців,

І ще очі в картині ночі, як у кішки,

Від тебе і слуг твоїх непальців.

І кінчалася коли дорога

У бамбукового вогню,

Я привітав у тебе Бога, який обіймав мене.

Буйвола з притиснутими рогами,

Ніби від від страху або вітру,

На прощання тонкими ти чіпала руками,

І печалі не було помітно.

Ти — звичайна цариця,

Мені час, як раніше, повертатися,

Ну, а що в душі у нас у кожного твориться —

І провідникам не здогадатися.

Перед нами знову дорога

Від порога великого дня,

І я вітаю в тебе Бога, що відпускає мене.

Ми вдвох із товаришем не спали,

Ми курили тихо на веранді.

І навіщось довго і докладно згадували

Наш останній сплав по Марсіанді.

І води витекло трохи,

У цариці тепер інший,

Я вітаю в тебе Бога, який випиває зі мною.

19 січня 2003