На перроне разлук - Олег Митяев

На перроне разлук — желтизна, пахнет осенью и пирожками.

Я на лавке сижу допоздна, как жираф на холсте Пирасмани.

Наблюдаю отход поездов, а потом возвращенье,

И ни год, ни число не имеют значенья,

И ни год, ни число не имеют значенья.

Я и город уже позабыл, и страну и названье вокзала.

Я сто раз просебя повторил все, что ты так легко мне сказала,

И сижу в перемене светил, по гудкам, как по знаку.

Будто кто приручил, словно Павлов собаку,

Будто кто приручил, словно Павлов собаку.

Желто-красное это кино, сентябрем разукрашенной скуки,

Я закончил смотреть бы давно, и ушел не спеша руки в брюки.

Только мелочь одна здесь важна для меня очень сильно,

Ты приехать должна к окончанию фильма,

Ты приехать должна лишь к окончанию фильма.

На пероні розлук — жовтизна, пахне восени і пиріжками.

Я на лавці сиджу допізна, як жираф на полотні Пірасмані.

Спостерігаю відхід поїздів, а потім повернення,

І ні рік, ні число не мають значення,

І ні рік, ні число не мають значення.

Я і місто вже забув, і країну і назва вокзалу.

Я сто разів про себе повторив усе, що ти так легко мені сказала,

І сиджу в зміні світил, за гудками, як за знаком.

Наче хтось приручив, наче Павлов собаку,

Наче хтось приручив, наче Павлов собаку.

Жовто-червоне це кіно, вереснем прикрашеної нудьги,

Я закінчив дивитися би давно, і пішов не поспішаючи руки в брюки.

Тільки дрібниця одна тут важлива для мене дуже сильно,

Ти приїхати повинна до закінчення фільму,

Ти приїхати маєш лише до закінчення фільму.