Места глухие - Олег Митяев

Места глухие, менты бухие

и на полей бескрайние версты

глядят сухие глаза стихии

как на пустые белые листы

И треп похмельный почти недельный

с потоком вечных встречных облаков

и смех артельный и страх смертельный,

что не вернусь к тебе я до снегов.

А пароходик все не приходит

по мутной речке к нам из далека

по глади стылой с гудком унылым

в котором радость и тоска, тоска.

И не сорваться и не остаться

чтоб холода в разлуке переждать

и не дождаться в свои за 20

когда смогу все сам уже решать.

А на Онеге все в белом снеге

и огонёк маячит лишь один

как в обереге на дальнем бреге

твой абажур в окне как мандарин.

Місця глухі, менти бухі

і на полів безкраї версти

дивляться сухі очі стихії

як на порожні білі листи

І треп похмільний майже тижневий

з потоком вічних зустрічних хмар

і сміх артільний і страх смертельний,

що не повернуся до тебе я до снігів.

А пароходик все не приходить

по каламутній річці до нас з далекого

по гладі стилою з гуком похмурим

в якому радість і туга, туга.

І не зірватись і не лишитися

щоб холоду в розлуці перечекати

і не дочекатися у свої за 20

коли зможу все вже вирішувати.

А на Онігу все в білому снігу

і вогник маячить лише один

як у обережі на дальньому брезі

твій абажур у вікні як мандарин.