Леди - Олег Митяев, Константин Тарасов

О, моя дорогая, моя несравненная леди!

Ледокол мой печален, и штурман мой смотрит на юг,

И представьте себе, что звезда из созвездия Лебедь

Непосредственно в медную форточку смотрит мою.

Непосредственно в эту же форточку ветер влетает,

Называвшийся в разных местах то муссон, то пассат,

Он влетает и с явной усмешкою письма читает,

Не отправленные, потому что пропал адресат.

Где же, детка моя, я тебя проморгал и не понял?

Где, подружка моя, разошелся с тобой на пути?

Где, гитарой бренча, прошагал мимо тихих симфоний,

Полагая, что эти концерты еще впереди?

И беспечно я лил на баранину соус «ткемали»,

И картинки смотрел по утрам на обоях чужих,

И меня принимали, которые не понимали,

И считали, что счастье является качеством лжи.

Одиночество шлялось за мной и в волнистых витринах

Отражалось печальной фигурой в потертом плаще.

За фигурой по мокрым асфальтам катились машины —

Абсолютно пустые, без всяких шоферов вообще.

И в пустынных вагонах метро я летел через годы,

И в безлюдных портах провожал и встречал сам себя,

И водили со мной хороводы одни непогоды,

И все было на этой земле без тебя, без тебя.

Кто-то рядом ходил и чего-то бубнил — я не слышал.

Телевизор мне тыкал красавиц в лицо — я ослеп.

И, надеясь на старого друга и горные лыжи,

Я пока пребываю на этой пустынной земле.

О, моя дорогая, моя несравненная леди!

Ледокол мой буксует во льдах, выбиваясь из сил…

Золотая подружка моя из созвездия Лебедь —

Не забудь.

Упади.

Обнадежь.

Догадайся.

Спаси.

1979 — 18 августа 1981

Туапсе

О, моя люба, моя незрівнянна леді!

Криголам мій сумний, і штурман мій дивиться на південь,

І уявіть собі, що зірка із сузір'я Лебідь

Безпосередньо в мідну кватирку дивиться мою.

Безпосередньо в цю кватирку вітер влітає,

Той, що називався в різних місцях то мусон, то пасат,

Він влітає і з явною усмішкою листа читає,

Не відправлені, бо зник адресат.

Де ж, дитино моя, я тебе проморгав і не зрозумів?

Де, подружко моя, розійшовся з тобою на шляху?

Де, гітарою бренча, пройшов повз тихі симфонії,

Вважаючи, що ці концерти ще попереду?

І безпечно я лив на баранину соус «ткемалі»,

І картинки дивився вранці на шпалах чужих,

І мене приймали, які не розуміли,

І вважали, що щастя є якістю брехні.

Самотність вешталася за мною і хвилястими вітринами

Відбивалося сумною фігурою в потертому плащі.

За фігурою по мокрім асфальтам котилися машини —

Абсолютно порожні, без жодних шоферів взагалі.

І в пустельних вагонах метро я летів через роки,

І в безлюдних портах проводжав і зустрічав сам себе,

І водили зі мною хороводи одні негоди,

І все було на цій землі без тебе, без тебе.

Хтось поруч ходив і щось бубонів — я не чув.

ТБ мені тикав красунь в обличчя — я засліп.

І, сподіваючись на старого друга та гірські лижі,

Я поки що перебуваю на цій пустельній землі.

О, моя люба, моя незрівнянна леді!

Криголам мій буксує у льдах, вибиваючись з сил.

Золота подружка моя із сузір'я Лебідь—

Не забудь.

Впади.

Обнадія.

Здогадайся.

Врятуй.

1979 - 18 серпня 1981

Туапсе