Когда проходят дни запоя - Олег Митяев

Когда проходят дни запоя,

Мой друг причесан и побрит

И о высоком говорит

Уже не страстно, а спокойно,

И даже как-то безразлично,

Как будто все само собой.

Он выражается прилично

И к жизни тянется другой.

Но вряд ли Печаль иссякнет,

Как дождик и эскимо.

Без дела

В рубашке белой

Он будет смотреть в окно.

Поверх забытой толстой книги

И сигареты без огня,

Стеклянным взглядом будет двигать

Пейзажи пасмурного дня.

И, разглядев в безлюдье пляжа

Двух сумасшедших в неглиже,

Не улыбнется он и даже

Не позавидует уже.

Разбилось

Все то, что снилось,

На мелочь, но между тем

Так рано

Ждать от стоп-крана

Решения всех проблем.

И снова со свинцом во взгляде

Покинет он хрущевский дом,

Где алкаши в дворовой хляби

И доктор выше этажом.

И улетит в далекий город,

Где жизнь по-прежнему течет,

Где был он так любим и молод,

И может, встретится еще

С той нежной

И безнадежной,

Забытой и дорогой,

И, может,

Она не сможет

Заметить, что он другой.

И будет праздник, будут гости,

Узоры будет вить листва,

Ни у кого не будет злости

На глупости правительства,

А только легкая усталость

От музыки и от вина

И грусть, что мало так осталось,

И остается пить до дна

Ту осень,

Что в лентах просек,

Уж скоро начнет плясать,

Как медом,

Зеленкой с йодом,

Залечивая леса.

Коли минають дні запою,

Мій друг причесаний і побритий

І про високим говорить

Вже не пристрасно, а спокійно,

І навіть якось байдуже,

Начебто все само собою.

Він висловлюється пристойно

І до життя тягнеться інший.

Але вряд ли Печаль висохне,

Як дощ і ескімо.

Без діла

У сорочці білої

Він буде дивитися у вікно.

Поверх забутої товстої книги

І сигарети без вогню,

Скляним поглядом рухатиме

Краєвиди похмурий день.

І, розглянувши в безлюдді пляжу

Двох божевільних у негліжі,

Не посміхнеться він і навіть

Не позаздрить вже.

Розбилося

Все те, що снилося,

На дрібницю, але тим часом

Так рано

Чекати від стоп-крану

Вирішення всіх проблем.

І знову зі свинцем у погляді

Залишить він хрущівський будинок,

Де алкаші в дворовому хлябі

І лікар вище поверхом.

І відлетить у далеке місто,

Де життя, як і раніше, тече,

Де був він так улюблений і молодий,

І може, зустрінеться ще

З тією ніжною

І безнадійною,

Забутою та дорогою,

І, може,

Вона не може

Помітити, що він другий.

І буде свято, будуть гості,

Візерунки буде вити листя,

Ні у кого не буде агресії

На дурниці уряду,

А тільки легка втома

Від музики і от вина

І, сум, що мало так залишилося,

І залишається пити до дна

Ту осінь,

Що в стрічках просік,

Вже незабаром почне танцювати,

Як медом,

Зеленкою з йодом,

Заліковуючи ліси.