Кандалакша - Олег Митяев, Константин Тарасов

Большой лохматый пес в промозглой Кандалакше,

Такой же белизны, как кольская зима.

По черному песку несется белым флагом,

И тихо в пелене скрывается корма.

Припев:

Баркас, давно на берег списанный, лежит

Вверх дном, лаская ребрами

Ветров просоленные волосы,

И сон про море видит Белое.

«Пора!"-- маяк зовет настойчиво,

И в бухте так остаться хочется.

Зачем же, пролетая, птица белая кричит,

Что не вернусь.

Отходит, поворчав, от мокрого причала

Вдыхающий туман попутный сухогруз.

И, не мигая, вслед блестят сырые скалы,

И хочется кричать, что я еще вернусь.

«Вернусь!

Вернусь!

Вернусь!»

-- дробятся по Хибинам

Чуть слышные слова сквозь чаек голоса,

И волны их несут, сутулясь, как дельфины,

К фигуркам на песке- твоей, и, рядом, пса.

Припев:

Мне вспомнится в пути безлюдном неоднажды

Причалов тишина, оглохшая в шторма,

И ты, и добрый пес в промозглой Кандалакше,

Такой же белизны, как кольская зима.

Великий кудлатий пес у промозглий Кандалакші,

Такої ж білизни, як кільська зима.

По чорному піску мчить білим прапором,

І тихо в пелені ховається корми.

Приспів:

Баркас, давно на берег списаний, лежить

Вгору дном, пестячи ребрами

Вітрів просолене волосся,

І сон про море бачить Біле.

«Пора!» - маяк кличе наполегливо,

І в бухті так залишитися хочеться.

Навіщо ж, пролітаючи, птах білий кричить,

Що не повернуся.

Відходить, бурчавши, від мокрого причалу

Вдихаючий туман попутний суховантаж.

І, не блимаючи, слідом блищать сирі скелі,

І хочеться кричати, що я ще повернуся.

«Повернуся!

Повернусь!

Повернуся!»

-- дробляться за Хибінами

Трохи чутні слова крізь чайки голосу,

І хвилі їх несуть, сутулячись, як дельфіни,

До фігурок на песку- твоїй, і, поруч, пса.

Приспів:

Мені згадається в шляху безлюдному неодноразово

Причалів тиша, що оглухла в шторми,

І ти, і добрий пес у промозлій Кандалакші,

Такої ж білизни, як кільська зима.