Дружок - Олег Митяев

Поголовье машин возросло,

И стада их все медленней бродят,

И снегами Москву занесло,

Так, что школьники в школу не ходят.

Мы живем километрах в пяти…

Друг от друга, но уличный транспорт,

Запрудил все на свете пути…

И к тебе невозможно добраться.

А с небес три дня,

Порошит снежок…

Как там, без меня?

Ты живешь, дружок?

Ну конечно же, дело не в том,

Снегопад — это в сущности мелочь.

До тебя мне добраться пешком,

Хоть сейчас — пустяковое дело.

Мы живем километрах в пяти…

В тех домах, где и раньше мы жили,

И не можем друг к другу прийти,

Потому что так сами решили…

А с небес три дня,

Порошит снежок…

Как там, без меня?

Ты живешь, дружок?

Вот и снова зажглись фонари,

И сиреневый сумрак темнеет,

Превращаясь в потоки чернил,

И в среду для зеленого змея.

И быть может, я смог бы шутя

Все забыть и прожить, что осталось,

Не жалея, не злясь, не любя,

Но наверное мне б не писалось…

А с небес три дня

Порошит снежок.

Как там без меня

Ты живешь, дружок?

Поголів'я машин зросло,

І стада їх все повільніше блукають,

І снігами Москву занесло,

Так, що школярі в школу не ходять.

Ми живемо кілометрів за п'ять…

Друг від друга, але вуличний транспорт,

Загатив все на світі шляху…

І до тебе неможливо дістатися.

А с небес три дні,

Порошить сніжок.

Як там без мене?

Ти живеш, друже?

Ну конечно ж, справа не в тому,

Снігопад — це по суті дрібниця.

До тебе мені дістатися пішки,

Хоч зараз — дрібниця.

Ми живемо кілометрів за п'ять…

У тих будинках, де і раніше ми жили,

І не можемо друг до другу прийти,

Тому що самі вирішили.

А с небес три дні,

Порошить сніжок.

Як там без мене?

Ти живеш, друже?

От і знову засвітилися ліхтарі,

І бузковий сутінок темніє,

Перетворюючись на потоки чорнила,

І в середу для зеленого змія.

І може, я зміг би жартома

Все забути і прожити, що залишилося,

Не жаліючи, не злившись, не люблячи,

Але напевно мені б не писалося...

А с небес три дні

Порошить сніжок.

Як там без мене

Ти живеш, друже?